сегодня: 16 июля, понедельник
карта сайта обратная связь расширенный поиск
 искать

Выпуск № 137 от 30 ноября 2017 г.

 
Регистрация Вход
ПЕРВАЯ ПОЛОСА ВЛАСТЬ ПОЛИТИКА РЕГИОНЫ ЖИЗНЬ РЕКЛАМА ПАРТНЁРЫ КОНТАКТЫ ПОДПИСКА
Подписаться на наше издание через Интернет можно на сайте ГП "Пресса" www.presa.ua с помощью сервиса "Подписаться On-line"
Акценты дня



Архив

  « Июль 2018 »  
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ ВС
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31          

  Главная / НОВОСТИ ЖИЗНИ / Де Толя, там і Галя

Де Толя, там і Галя
30.11.2017 , № 137 от 30 ноября 2017 г.

Штрихи до портрета сучасника


Різними дорогами доля довго водила цих ровесників, наділивши вагомим життєвим досвідом, навчивши бачити добро і зло, не плутати грішне з праведним, поки, нарешті, не привела на їх одну спільну стезю.

Нічний  виклик

АНАТОЛІЙ Найда, втомившись за день, увечері додивлявся чергову серію серіалу. Раптом у двері подзвонили. На порозі – водій директора сільгоспу.
– Чижик просить прибути на тваринницьку ферму, – скоромовкою повідомив. – Тріснув бак водонапірної башти.
А надворі глибока ніч, усі домашні сплять. І березнева хвища не вщухає.
– О п’ятій ранку треба напувати корів, – нагадав водій. – Якщо цього не зробити, то й молока надоять менше.
– Та знаю, – буркнув Анатолій, вдягаючи брезентовий комбінезон із плащ-накидкою.
Хвилин за десять директор­ський всюдихід зупинився біля башти. Неподалік двигтів кран «Като». Тут же про щось розмовляли Василь Чижик, головний інженер та завідувач ферми.
– Виручиш корів, – сказав директор, – матимеш ще одну винагороду.
Першу винагороду – безплатну путівку в санаторій Найда одержав за сумлінне виконання роботи з дострокового введення в дію тваринницького комплексу. А про другу думки не було. Обв’язавшись тугими пасками, почепивши на них необхідні інструменти, за допомогою крана піднявся вгору. Тріщина зигзагоподібною змійкою перетинала стінку бака. Тут треба помізкувати. Поки спускався вниз, уже знав, що і як робити. Тепер начальство виконувало його вимоги.
Кілька теслярів швидко прикріплюють до верхньої частини башти своєрідну «парасольку» з прогумованої тканини. Під час зварювального процесу вона захищатиме електроди від дощу.
Сам Найда із завідувачем ферми підбирав на складі металеві пластини. Але нічого потрібного не знаходив. За порогом приміщення помітив сперту на стіну двометрову пластину нержавіючої сталі.
– Те, що треба, – сказав Анатолій, – виріжу за розміром на всю стінку бака.
– То для обшивки воріт, – зауважив завідувач.
– Ворота почекають, – командним тоном промовив Найда. – Корови без води, а ти – для обшивки воріт.
Підготовчі роботи тривали довше, ніж заварювання щілини. Угорі, під «парасолькою», Анатолій вирівнював вигнуту щілину, підганяв «поранений» бік бака під розміри вирізаного сталевого листа. Коли ж приварював «латку», нічну пітьму пронизували яскраві бризки. А сам він знизу здавався чаклуном, який творив дивину…
О п’ятій ранку воду в автопоїлки було подано
Того ж дня Василь Чижик на правлінні узаконив свою обіцянку щодо винагороди – Анатолію Найді, уродженцю столичної околиці Вигурівщини, виділили земельну ділянку в селі Зазим’я для спорудження власного будинку та ведення присадибного господарства.

«Я  –  вогонь,  він  –  вітер»

ЦЕЙ випадок яскраво висвітлив у вдачі нашого героя, народженого третім серед чотирьох синів Ольги Василівни та Олександра Юхимовича Найд, сумління й обов’язковість простого робітника, який має від своєї праці радість та задоволення. За сприяння сільгоспу почав будувати хату. І склалося так, що піклуватися про літніх батьків зголосився саме він, забравши їх до себе в Зазим’я.
Чого тільки не закарбувалося в його хліборобській пам’яті – і розвал великої країни, і розчарування від усіх років незалежності, і серію криз у країні, що вирушила в самостійне «плавання» без мудрих керманичів, компасу й вітрил. Рукам електрозварника спочинку не було. Не помітив, як проминув період, коли міг створити власну родину.
А на сороковому році збила машина і йому ампутували ногу. Де тут було думати про свою другу половинку? Та й яка піде за інваліда? Зате для батьків Анатолій, який обзавівся возом і конем, навіть із протезом був і годувальником, і нянею, і дбайливим господарем, і відрадою. Та й тепер, розмінявши сьомий десяток літ, піклується про стареньких батьків  – матері вже 90, татові 93 роки, за що в селі його вважають мало не святим.
І хто б міг подумати, що саме вона, вдова Галина Удовик, з якою він тисячу разів зустрічався, розмовляв про все на світі, на різні сільські теми, яку обсіли внуки, а в селі шанують за щире та добре серце, запалить у його душі щемливе почуття любові, і він якось візьме та й скаже:
– Галю, виходь за мене.
– Я ж вогонь, – відповіла вона. – Не боїшся опіків?
– Я вітер, – запевнив він, – швидко погашу…
І вона погодилась.

Вінчальне  есе

РОЗПИСАЛИСЬ у вівторок 5 вересня 2017 року в Деснянському загсі. Але віруюча Галина наполягла ще й на церковному вінчанні. Його призначили на п’ятницю. Галина захотіла, щоб із білою фатою. Анатолій не заперечував. При цьому зауважив:
– Ніяких машин, їдемо удвох возом.
Не хотіли таке дійство перетворювати на шоу, вирішили провести у вузькому колі. Крім тих, хто триматиме вінці, запросити найближчих родичів. Та село не місто. Чутка про вінчання блискавкою облетіла зазимчан. І вони юрбами прямували до храму.
Прив’язуючи до церковного паркану випряженого коня, Анатолій звернув увагу, що в багатьох у руках були квіти. Тримаючись за кінці білої хустинки, вони під усміхнені погляди присутніх у супроводі запрошених увійшли до храму і стали навпроти вівтаря, звідки назустріч прямував у світлих ризах отець Олександр.
Він привітався з присутніми і, ставши перед нареченими, разом із ними прочитав «Отче наш». Після проповіді розпочав вінчання:
– Раба Божа Галино, чи були ви раніше заміжня? Чи маєте дітей?
– Так, була. У мене дорослі син і дочка.
– А що з чоловіком?
– Понад двадцять років тому він рятував дітей у дитсадку від буревію, вхопився за обірваний дріт високої напруги і його вбило на місці.
– Царство йому небесне, – перехрестився священик. – Комусь обіцяли вийти заміж?
– Ні.
– Раб Божий Анатолій, чи були ви раніше одруженим?
– Ні. Я все життя дбав про батьків.
– Комусь обіцяли одружитися?
– Ні.
– Як  ні? – долинув жіночий голос із гурту неподалік вхідних дверей. – Мені обіцяв.
– Це так? – звернувся отець Олександр до нареченого.
– І так, і ні, – відповів Анатолій. – Їду якось возом, а ця жіночка й питає: «Чого довго не одружуєшся?» – «Ще не зустрів, кажу,  даму серця. Ти ж за мене не підеш».–  «А ти поклич», – вигукнула вона. – «Гаразд, – кажу, – подумаю». На тому все й закінчилось.
Отця Олександра задовольнила відповідь Анатолія, і він продовжив вінчальний ритуал. Потім покликав паламаря, щось шепнув, піднявши палець догори. Коли Найди виходили з церкви, люди вітали молодих, дарували Галині квіти, а над Зазим’ям лунала весільна мелодія Бортнянського, яку майстерно виконував дзвонар…

Зазим’я, Броварський район, Київська область.

 

Автор: Михаил БАЛТЯНСКИЙ.
КОММЕНТИРОВАТЬ комментариев: 0
 
 
 
   
© Рабочая Газета, 2008-2010.