сегодня: 19 ноября, воскресенье
карта сайта обратная связь расширенный поиск
 искать

Выпуск № 123 от 27 октября 2017 г.

 
Регистрация Вход
ПЕРВАЯ ПОЛОСА ВЛАСТЬ ПОЛИТИКА РЕГИОНЫ ЖИЗНЬ РЕКЛАМА ПАРТНЁРЫ КОНТАКТЫ ПОДПИСКА
Подписаться на наше издание через Интернет можно на сайте ГП "Пресса" www.presa.ua с помощью сервиса "Подписаться On-line"
Акценты дня



Архив

  « Ноябрь 2017 »  
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ ВС
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30      

  Главная / НОВОСТИ ЖИЗНИ / «За життя, любов і Батьківщину!»

«За  життя,  любов  і  Батьківщину!»
27.10.2017 , № 123 от 27 октября 2017 г.

Професія – Вітчизну захищати


Із таким закликом вів бійців у бій за визволення України та Білорусії від фашистських загарбників син житомирського вчителя, студент Київського держуніверситету старшина Валентин Гришко, який після загибелі командирів взводів і рот очолював ці підрозділи.


ТИША запанувала довкіл. Затих і передній край. Перед атакою можна й перепочити.
Але не спалось ані солдату, ані генералу цієї тривожної червневої ночі, яка спустилася на міжріччя Дніпра й Друті.
Удосвіта в небі Білорусії з’явилися радянські важкі бомбардувальники. Вони летіли бомбити оборону противника. Невдовзі далеко попереду пролунали вибухи. Ожив передній край. Бійці й командири зайняли свої місця на командних і спостережних пунктах, біля гармат і кулеметів, у танках і самохідках.
Пролунав залп катюш, і на західному березі ріки Друть завирував вогонь війни. Тисячі очей радянських бійців вдивлялися в протилежний берег, де артилерія та авіація шматували укріплення ворога.

ВІДГРИМІЛА артпідготовка, піхота наведеними вночі переправами й містками швидко вийшла на протилежний берег і кинулася в атаку. Навпроти першої ворожої траншеї рота зупинилася. Старший лейтенант Іван Баскаков помітив це.
– Гришко! Допоможи їм, – розпорядився він.
Коли старшина прибіг туди, то побачив, що проходу в загорожі, зробленого бійцями вночі, немає. Гітлерівці, виявивши його, встигли закрити дротяною спіраллю. Рота опинилася на відкритому місці навпроти переднього краю противника.
Валентин рвонув до загорожі, скомандувавши на ходу:
– Сержанте Колотов! З відділенням – за мною! Вперед!
Почав швидко ножицями розрізати дріт. Зробивши прохід, старшина махнув автоматом убік противника і крикнув:
– Гранати до бою! Вперед!

ВЕДУЧИ за собою бійців разом із взводним командиром старшим лейтенантом Олександром Сутиріним, Валентин напружено вдивлявся вперед. Якась невідома сила штовхала його до ворожої траншеї. Прямо перед собою жбурнув гранату, потім прострочив траншею автоматним вогнем і першим увірвався в неї.
У бою за першу позицію противник чинив сильний опір. Командира взводу старшого  лейтенанта Олександра Сутиріна тяжко поранило.
– Командування взводом приймаю на себе! – вигукнув старшина Гришко.
Він помітив, що гітлерівці ведуть вогонь із вцілілого дзоту. «Треба його блокувати й підірвати», – вирішив. Поставив два кулемети на зручну позицію і наказав кулеметникам безперервно вести вогонь по амбразурах, а сам почав заповзати з флангу.
Раптом метрів за два попереду просвистіли ворожі кулі. Валентин припав до землі й завмер. Потім перекотився праворуч, обдивився і зрозумів, що тепер він у недосяжному для противника «мертвому» просторі.
– Брешеш, клятий фашисте, я живий. Тепер ми побачимо, чия візьме!

ВАЛЕНТИН знову поповз до дзоту. Свідомість свердлила єдина думка: «Знищити ворога за будь-яких обставин. Назад ходу немає». У критичну хвилину він сам собі скомандував: «Стоп! Далі повзти не можна. Спокійно, не метушись. Промашка – смерть».
На око прикинувши відстань до амбразури, підвівся й кинув гранату. Дзот замовк. Гришко для надійності жбурнув в амбразуру ще одну гранату, потім підняв автомат, замахав ним над головою, закликаючи взвод до атаки.
Тільки-но Валентин розправився з цим дзотом, як ліворуч несподівано «заговорив» інший, знову притиснувши наших бійців до землі. Старшина блокував і його, а потім із командиром відділення Колотовим кинувся вперед, повзком і перебіжками наближаючись до мети.
Гришко підвівся і кинув гранату в амбразуру. Тієї ж миті туди полетіла й граната сержанта Колотова. Майже водночас пролунали два вибухи, і дзот замовк.

ПРЯМУЮЧИ на КП роти, Валентин побачив, що старшого лейтенанта Івана Баскакова тяжко поранено. Знесилений командир роти майже пошепки наказав старшині доповісти комбату обстановку й вести роту в бій.
– Наказ здобути село Озерани треба виконати, – сказав Баскаков.
Гришко тепер відповідав за долю й життя бійців роти, за виконання бо­йового наказу. Це вимагало від нього командирських дій: уміння розгадати маневр противника на полі бою, нав’язати йому свою тактику і тим самим позбавити можливості чинити опір.
Валентин зосередився над пошуком рішення, як оволодіти опорним пунктом Озерани.
З його східної околиці три дзоти поливали вогнем наш передній край. Гришко помітив, що на північній околиці села інтенсивність вогню була слабшою. «Значить, противник не розраховує на наш удар із флангу», – дійшов висновку і вирішив обійти Озерани з півночі, атакувати гітлерівців у фланг.

ДОПОВІВ комбату:
– Товаришу майоре! Атакую Озерани з півночі, допоможіть вогнем.
Оцінивши ситуацію, комбат відповів:
– Дерзай, Гришко! Вогонь буде, атакою допоможу.
Старшина віддав необхідні команди, а сержанту Колотову наказав:
– Ти залишаєшся із взводом Сутиріна тут, а я з рештою бійців обійду село з півночі й атакую у фланг. Стеж за червоною ракетою і піднімай взвод в атаку.
Короткими перебіжками досягнувши вигідного рубежу, бійці приготувалися до атаки. Після вогневого удару наших мінометників старшина пустив угору червону ракету і скомандував:
– В атаку, вперед!
Стрімкого натиску з фронту і флангу гітлерівці не витримали й почали відходити. Бійці під командуванням старшини Гришка оволоділи опорним пунктом Озерани.
Переслідуючи противника, вони атакували гітлерівців у селі Старе Залитвиння, але захопити його не вдалося.

ДЕНЬ схилявся до кінця. Затихав запеклий бій у міжріччі Друті та Березини…
Уранці рота знову атакувала противника в цьому селі. Завдяки дзотам, розташованим на околиці, ворог чинив лютий опір. Але тут по дзотах із бриючого польоту завдала удару дев’ятка Ілів, загнавши гітлерівців у траншеї та бліндажі. Дзоти змовкли.
Старшина підняв бійців в атаку. Противник не встиг оговтатись, як Гришко з ротою вже увірвався в опорний пункт і вогнем вибивав гітлерівців із траншей. У ході бою Валентина було поранено, але він продовжував керувати ротою. Бійці під його командуванням оволоділи селом Старе Залитвиння, знищивши 80 солдатів та офіцерів противника, а 17 узяли в полон.
За це Валентин Сергійович Гришко у березні 1945 року був удосто­єний звання Героя Радянського Союзу. Але тяжке поранення далося взнаки, і
26 жовтня 1945 року серце героя зупинилося. Йому було 22 роки.

За матеріалами архівних документів публікацію підготували Вадим КОРНІЄНКО та Анатолій КАЗИМІРЧУК, кандидат історичних наук.

 


КОММЕНТИРОВАТЬ комментариев: 0
 
 
 
   
© Рабочая Газета, 2008-2010.