сегодня: 22 сентября, пятница
карта сайта обратная связь расширенный поиск
 искать

Выпуск № 91 от 11 августа 2017 г.

 
Регистрация Вход
ПЕРВАЯ ПОЛОСА ВЛАСТЬ ПОЛИТИКА РЕГИОНЫ ЖИЗНЬ РЕКЛАМА ПАРТНЁРЫ КОНТАКТЫ ПОДПИСКА
Подписаться на наше издание через Интернет можно на сайте ГП "Пресса" www.presa.ua с помощью сервиса "Подписаться On-line"
Акценты дня



Архив

  « Сентябрь 2017 »  
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ ВС
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

  Главная / НОВОСТИ ЖИЗНИ / «Іду на вогонь!»

«Іду  на  вогонь!»
11.08.2017 , № 91 от 11 августа 2017 г.

Штрихи до портрета сучасника

Так вигукнув герой цього нарису, броварський водій вантажівки Іван Федоренко, який кинувся до палаючого будинку, щоб урятувати чотириногого сторожа, не чекаючи прибуття бригади пожежників.



ІВАН Федоренко, широкоплечий чоловік з добрими очима, зупиняє свою машину неподалік бурильної установки і приєднує шланг до цистерни з водою. Сьогодні – чергове буріння свердловини для замовника дачного селища Зазим’я.
Поки його колеги піднімають на опори восьмиметрову щоглу, він скидає з кузова штанги і до однієї з них кріпить бур. Невдовзі ввімкнено привідний механізм – штурм підземного водосховища розпочато.
Після проходження п’яти метрів углиб із в’юнкого гофрованого шланга-рукава в робочу яму дрібними бульбашками шумить зеленкувата верховодка. Зупинивши мотор привідного механізму, бурильники лопатами скидають у канавку накопичену глинисту рідоту.
– Віє паленим, – насторожено каже Іван. – Може, у твоєму двигуні пасок тліє? – звертається до товариша.
– Пасок новий, – відповідає водій бурильної установки. – Краще глянь он на той будинок.

З ВІДСТАНІ метрів п’ятдесяти видно, як над дахом двоповерхової, оточеної високими смереками споруди, в’ється хвіст чорного диму й чути сумне валування собаки. Федоренко знає цей будинок – торік із покрівельниками замінював там цементний шифер на бітумний ондулін. Знає і руду вівчарку німецької породи, якою дуже дорожить господар за її пильне сторожування.
Іван мерщій до будинку, бачить: у дворі нема нікого. Прив’язаний перед вхідними дверима пес злякано скавучить і кидається з боку в бік. А з-під покрівельного конька здіймаються клуби диму.
– Хлопці, – гукає Іван до бурильників, – включайте насос, розмотуйте шланг і качайте сюди верховодку. Тут справді горить!..
І телефонує в службу порятунку. Дівчина-оператор записує адресу, уточнює, чи газифікований будинок, й обіцяє надіслати бригаду пожежників. Іван, знайшовши в мобілці номер телефону господаря, дзвонить йому. Той був на роботі й від страшної новини ледь не очманів. Але за мить, отямившись, благає розбити вікно першого поверху й винести ноутбук із причандаллям, і будь-що врятувати собаку.
Прохання зрозуміле. Тільки для цього треба потрапити у двір. Ні паркан, ні розсувні ворота з гострими наконечниками не перестрибнути. Господар радить з розгону зламати ворота. Та втрьох не виходить. І сусідів не видно: понеділок – усі роз’їхались у справах.

НА ГОДИННИКУ – пів на дванадцяту. Сонце пече немилосердно. Пожежників досі немає. Раптом по всьому коньку вихоплюється величезний жмут чорного диму і дах охоплює полум’я. Він зловісно тріщить і шматками розлітається врізнобіч. Попіл падає на смереки, обпалює листя абрикосів, яблунь, шовковиць і горіхів. Різкий вітер метеляє вогняним  хвостом у напрямку річки, накривши сусідню хату.
– Ой, рятуйте, горимо! – надсадно волає жінка, вибігаючи на шлях.
– Та вгамуйтеся! – басом заспокоює її Федоренко. – Вогонь вас не дістав, то – дим. – І знову хапає мобілку: – Пожежна! Ну, де ваші рятувальники? Півгодини горить хата! Надворі плюс сорок. Скоро вся вулиця спалахне…
Підбігають кілька пляжних відпочивальників, і ворота піддаються колективній силі. Іван мчить до вхідних дверей, де від болю, завданого падаючими шматками розпеченого ондуліну, виє переляканий пес. Але до себе не підпускає. «Вірний сторож, – промайнула в Івановій голові думка. – Як же тебе врятувати, бідолахо?»
Дачні аварійники відрізають провід від електричного стовпа, але вогонь не вщухає. Бурильники намагаються поливати навіс, під яким, заплутавшись ланцюгом довкола колони, страждає пес. Проте слабкий напір води нічого не гасить. Палаючий шматок деревини падає на собаку. Той так жалібно заскімлив, що Іванові стає млосно.
– Водою зі шланга по мені! – кричить Федоренко. – Іду на вогонь!..

У ЗАДИМЛЕНОМУ дворі Іван знаходить тварину, яка вже тільки хрипить, намацує нашийник, відстібує від ланцюжка й відтягує пса в сад, під дерево. Знесилений чотириногий сторож уже не впирається, в його очах – сльози. Іван масажує йому ніздрі, вуха, загривок.
Звідкілясь узялася літня жінка, також «собачниця». Вона робить вівчарці укол, бинтує рани на ногах, і пес починає рухати повіками. Наче розуміє, що його рятують, тому довірливо лежить, втягуючи в себе повітря.
А Федоренко з опіками на руках уже біля драбини на дах. Чує гуркіт машин служби порятунку. Нарешті! Бійці пожежного під­розділу з трьох боків оточують палаючу будівлю й потужними струменями води з брандспойтів штурмують вогняну стихію. Із кількома з них Іван намагається через балкон проникнути на другий поверх. Та на перешкоді – подвійні двері, які треба виламати. Поки несуть інструмент від машини, Іван скеровує струмені води на полум’я. Повільно вщухаючи, воно з’їдає весь ондулін і дерев’яні крокви. «А ще казали, що ондулін не боїться вогню», – пригадує Федоренко спритних торгашів, які підбивали його з групою покрівельників брати тільки цей будівельний матеріал.

ПРИБУВАЄ син господаря, високий, дужої  статури красень. Відмикає двері, пояснює бійцям, звідки забрати ноутбук. Ті хутко це роблять, через балкон другого поверху передають апаратуру. Федоренко полегшено зітхає: прохання господаря виконано…
Бурильник прямує до вантажівки, там є аптечка. Колега допомагає йому  обробити й перев’язати рани. Спершись на кузов машини, Іван втомлено спостерігає за тим, що відбувається на спаленому обійсті. Після тривалої боротьби пожежників, вогонь остаточно вщухає. Стихію приборкано.
Ідучи сюди, Іван підібрав обгорілий аркушик з пісенника, викинутий полум’ям із пала­ючого горища, і прочитав: «Давайте заспіваємо разом!» От і заспівали…

– ДЯКУВАТИ Богу, немає жертв, – каже рожевощока молода поліціянтка, яка прибула на місце події. – А постраждалих двоє – бурильник та вівчарка. Їм надано медичну допомогу. Причиною загорання – підпал чи закорочення, хоча господар стверджує, що підпал, – займеться слідство.
Іван Федоренко, повідомивши, як усе починалося на його очах, розповідає про себе. Йому 55 років, родом з Яготина, там  і живе з родиною. Чорнобилець другої категорії, вивозив автобусом переселенців з радіаційної зони. Двадцять років працював на місцевому молокозаводі, але через затримку зарплати перейшов на фірму буріння свердловин, яка виконує замовлення по всій області. Має двох синів, одного забрали в АТО.
– Коли ж, нарешті, приборкають донбаську пожежу? – риторичне питання Федоренка повисає в повітрі. – Ото наші «слуги народні» нагрівають на ній руки…
В очах приборкувача вогню іскриться зловісна посмішка…

Зазим’я, Київська область.

 

Автор: Михаил БАЛТЯНСКИЙ.
КОММЕНТИРОВАТЬ комментариев: 0
 
 
 
   
© Рабочая Газета, 2008-2010.