сегодня: 25 июня, воскресенье
карта сайта обратная связь расширенный поиск
 искать

Выпуск № 68 от 16 июня 2017 г.

 
Регистрация Вход
ПЕРВАЯ ПОЛОСА ВЛАСТЬ ПОЛИТИКА РЕГИОНЫ ЖИЗНЬ РЕКЛАМА ПАРТНЁРЫ КОНТАКТЫ ПОДПИСКА
Подписаться на наше издание через Интернет можно на сайте ГП "Пресса" www.presa.ua с помощью сервиса "Подписаться On-line"
Акценты дня



Архив

  « Июнь 2017 »  
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ ВС
      1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30    

  Главная / НОВОСТИ ЖИЗНИ / Тактика занесеного меча

Тактика  занесеного  меча
16.06.2017 , № 68 от 16 июня 2017 г.

Професія – Вітчизну захищати


Її придумав і успішно застосовував  у боротьбі проти фашистських  загарбників  колишній шахтар  із Луганщини, командир 1081-го стрілецького полку 312-ї стрілецької дивізії полковник Михайло Микитович Шевченко.

Вийшли  на  кордон

ПОЛКОВНИК Михайло Шевченко задумався. Рівно три роки триває війна. На дворі спекотний липень 1944 року, і очолюваний ним полк підійшов до Західного Бугу. Втікаючи до свого лігва, фашистський звір скаженіє, люто упирається.
Бійці рвуться в бій. Прагнуть швидше викинути з рідної країни гітлерівську нечисть. Але поспішати не можна: розвідники й захоплені ними «язики» повідомили, що ворог встиг створити  біля річки Західний Буг три сильно укріплені смуги оборони. Тому полковник Шевченко ретельно готував особовий склад до наступу. Він вдало розробив план бою, правильно обрав напрямок удару. У призначений час, виконуючи наказ командира дивізії,  полк прорвав оборону противника, заглибився в його бойові порядки і, змітаючи на своєму шляху дрібні, обходячи великі загорожі, здій­снив сміливий рейд ворожими тилами. Рухатися доводилося лісовими дорогами, серед боліт. Уранці 20 липня полк одним із перших у 69-й армії вийшов до державного кордону.
На світанку розпочалося форсування Західного Бугу. Це була знаменна подія: підрозділи під командуванням полковника Шевченка перетнули, виганяючи клятих фашистів,  державний кордон, який  ворог віроломно порушив три роки тому. На лівому березі полк вибив противника з траншей і відкинув до польської залізничної станції Дорохуск. Михайло Микитович діяв рішуче, але не без оглядки.
Він уже наслухався про нову тактику ворога, так звану еластичну оборону  з використанням  високої  рухливості й маневреності військ: плановий відхід, потім раптовий контрудар, підкріплений  рухливими резервами. Один із сусідніх полків потрапив  у цей тактичний викрут. Організовано залишивши населений пункт Вулька, гітлерівці відрізали його і раптово вдарили по наших підрозділах, які в нього ввійшли. Становище ставало критичним, і Шевченко повів свій полк на виручку сусіду.

Атака  за  атакою

НА ВІСЛІ 1081-й стрілецький полк під командуванням Шевченка примножив свою бойову славу.  Разом з іншими частинами дивізії він успішно форсував річку південніше Пулав, брав участь у захопленні та утриманні плацдарму. Серпневого ранку, коли над водою ще дрімав молочний туман, полк перейшов в атаку й захопив фортецю Яновець.
За кілька годин гітлерівці отямилися, стали люто контратакувати. Спочатку вони завдали масованого удару з повітря, водночас звалили на наші позиції артилерійський вогонь, потім кинули танки, піхоту. Одна атака захлинулася, почалася друга. Так тривало три  дні. Протягом цього часу 312-та Смолен­ська стрілецька дивізія під командуванням генерал-майора Олександра Мойсеєвського, у складі якої перебував 1081-й стрілецький полк, розгромила шість ворожих батальйонів, знищила понад сорок танків і полонила понад двісті солдатів та офіцерів.
У Вісло-Одерській наступальній операції командир полку широко застосував тактику занесеного меча. Шевченко рішуче атакував передній край оборони противника двома-трьома ротами з танками за підтримки артилерійського і мінометного вогню. Якщо ворог у цей момент займав основні позиції, то атакуючі в гіршому випадку зупинялися.  За час атаки наші артилеристи встигали викрити вогневу систему противника і здійснювали артилерійський наліт по виявлених цілях. Якщо противник, намагаючись обманути наступаючих,  залишав на передніх позиціях тільки підрозділи прикриття, а основні сили відводив у глибину оборони, атакуючі оволодівали першими траншеями і продовжували рух далі до основних позицій.
За першою хвилею атакуючих рухалися засоби розвідки і спостереження, точно фіксуючи розташування піхоти, артилерійських та мінометних батарей, місця зосередження резерву. Намагався не відставати від них і Михайло Микитович. Головні сили полку за його сигналами йшли вперед, готові в будь-який момент розгорнутися в бойові порядки й атакувати. Занесений меч наче переслідував  гітлерівців і в потрібний момент опускався на їхню  голову.
Січневий  день короткий, але особовий склад полку встигав іноді відігнати ворожі підрозділи кілометрів на двадцять. Невдовзі у складі дивізії він вийшов до Познані, що являла собою класичну фортецю, споруджену за тією ж схемою, за якою споруджував фортеці знаменитий фортифікатор Вобан.

Форт  номер  сім

КОМАНДИР дивізії генерал-майор Олександр Мойсеєвський поставив перед Михайлом Шевченком завдання оволодіти фортом номер сім, який в обороні фортеці мав важливе значення: прикривав міст через Варту, не давав змоги використовувати залізницю в інтересах військ, які рухалися до Одера.
Ні повітряні, ні артилерійські нальоти істотних результатів не дали: дістати фашистів з-під землі виявилося не так просто. Атаки піхоти також не досягали успіху. Шевченко напружено шукав тактичний хід, який би міг посприяти у виконанні завдання з найменшими втратами. Допомогли місцеві жителі.
Троє поляків, два з яких раніше працювали у форті, прийшли до наших бійців і попросили провести їх до командира полку. Шевченко уважно вислухав їх. Гості накреслили план підземних комунікацій форту, розповіли, де розташовані основні й запасні входи. Ця схема відіграла потім важливу роль. Командир полку поставив завдання батальйонам готуватися до нічного штурму, розпорядився влаштувати засаду біля запасного виходу з підземелля.
Зі свого спостережного пункту, розташованого на елеваторі серед мішків з хлібом, Михайло Микитович годинами вивчав вороже укріплення, вишуку­ючи в ньому слабкі місця. Більше від інших поталанило старшому лейтенанту Ярославу Казакову – парторгу стрілецької роти, якою командував Григорій Хлопін.
Увечері, коли сутінки ще не встигли згуститися, він звернув увагу на те, що на даху приземкуватої споруди форту люк залишався незакритим. Доповів про це командиру полку. Ретельно обдумавши становище, Шевченко вирішив відмовитися від первісного плану. Народився інший: через відкритий люк, безшумно знявши вартових, проникнути  у форт. Основна тяжкість цього завдання лягла на плечі стрілецької роти Хлопіна. Група бійців, діючи суворо за планом, знищила фашистів, які охороняли люк, і створила умови для проникнення  у форт всієї роти. В короткому поєдинку наші бійці захопили частину верхніх казематів, закріпилися в них і повели бій за оволодіння всім поверхом.
Успіх роти Хлопіна надихав увесь особовий склад полку. Михайло Микитович наказав майору Умнову відкрити артилерійський вогонь прямим наведенням по головному входу в форт. Ворота не піддавалися. Тоді Шевченко направив до них групу саперів. Вони поряд із входом заклали в стіну вибухівку. Вибух, що прогримів, здавалося, струсонув землю. Коли задушливий дим і піднятий пил розсіялися, наші стрільці  були вже біля створеної діри. Тепер їх ніщо не могло стримати, невгамовною хвилею вони вливались у форт і розтікалися його похмурими казематами. Тут і там строчили автомати, лунали пістолетні постріли, вибухи гранат, крики – доходило до рукопашної. Ще до ранку над поваленим укріпленням, у підземеллі якого був розташований секретний завод, замайорів червоний прапор.
Уранці 3 лютого під сильним ворожим вогнем полк швидко форсував річку Варту.  Протягом дня й ночі він вів запеклий бій, спочатку утримуючи, а потім розширюючи захоплений плацдарм.  Затим  полковник Шевченко, застосувавши обхідний маневр, частиною сил зайшов у тил укріплених позицій противника і рішучими діями розчленив його бойові порядки, що призвело до порушення всієї оборони противника.  Це дало змогу вранці 4 лютого без суттєвих втрат оволодіти залізничною станцією і населеним пунктом Стараленка.  Після цього бою Михайла Микитовича Шевченка було представлено до звання Героя Радян­ського Союзу.

За матеріалами архівних документів публікацію підготували Михайло БАЛТЯНСЬКИЙ  та Анатолій КАЗИМІРЧУК, кандидат історичних наук.

 


КОММЕНТИРОВАТЬ комментариев: 0
 
 
 
   
© Рабочая Газета, 2008-2010.