сегодня: 24 ноября, пятница
карта сайта обратная связь расширенный поиск
 искать

Выпуск № 131 от 13 сентября 2006 г.

 
Регистрация Вход
ПЕРВАЯ ПОЛОСА ВЛАСТЬ ПОЛИТИКА РЕГИОНЫ ЖИЗНЬ РЕКЛАМА ПАРТНЁРЫ КОНТАКТЫ ПОДПИСКА
Подписаться на наше издание через Интернет можно на сайте ГП "Пресса" www.presa.ua с помощью сервиса "Подписаться On-line"
Архив

  « Ноябрь 2017 »  
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ ВС
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30      

  Главная / НОВОСТИ ЖИЗНИ / Безкарнiсть Цехмiстренка В.Г.!

13.09.2006 , № 131 от 13 сентября 2006 г.

злодiй та його жертва!

(Президенту України Ющенку В.А.)

Пане Президенте, пише Вам смертельно хвора, самотня жiнка. Я неодноразово зверталася в рiзнi органи влади, але вони менi так i не допомогли.

В останнi години мого життя прошу виконати мою останню волю i покарати людину, яка мене вбила.   

Нагадаю вже не раз викладену мною у попереднiх лис­тах iсторiю про те, як депутат Цехмiстренко, який на той час очолював пiдкомiтет Комiтету Верховної ради України з питань аграрної полiтики та земельних вiдносин, купив у Голови Старобезрадичiвської сiльської ради земельнi дiлянки, якi вже належали менi та моїм родичам на правi приватної власностi.

Добре бути народним депутатом, створювати пiд себе закони для того, щоб прикриватися ними, мати грошi для консультацiй з фахiвцями, i зовсiм iнша справа жити на пенсiю, скромний заробiток. Я думала, що право власностi на землю пiдтверджують державнi акти, виданi сiльрадою. Звiдки ж менi було знати, що мою землю та землю близьких менi людей буде “видiлено” вдруге. І зробив це народний обранець, цинiчно сплюндрувавши закон.

Хвилююся я вже не за себе, оскiльки стан мого здоров’я не залишає жодних надiй. Менi жаль таких же немiчних, безпомiчних перед народними обранцями жителiв “елiтних мiсць” пiд Києвом. Хто надасть їм правову допомогу, хто вбереже вiд подiбних ситуацiй? Жоден iз нас не захищений вiд подiбного, а люди, якi безкарно порушили закон один раз, спокiйно продовжують порушувати його знову. Сьогоднi комусь продали належну тобi земельну дiлянку, а завтра без тебе продадуть твiй будинок, а пiслязавтра... Що тут може вдiяти стара, хвора людина, яку нiкому захистити.

У 2002 роцi Старобезрадичiвська сiльська рада видiлила менi та моїм родичам земельнi дiлянки для будiвництва житлових будинкiв. Поки я збирала грошi на будiвництво будинку, в якому збиралася доживати решту свого життя, лiкарi поставили невтiшний дiагноз: рак. Всi зiбранi мною кошти довелося витратити на операцiю. Вона пройшла вдало, пухлину видалили i я почувала себе добре. Але вже не могло бути i думки про те, щоб щось будувати, та й грошей на це не було. Тому менi довелося продати свою землю пiдприємству, заснованому близькими менi людьми, в яке менi запропонували ввiйти одним з засновникiв для того, щоб вони допомогли менi побудувати будинок i жити разом. Згодом я дiзналася, що продала те, що якимось таємничим чином стало належним вже не тiльки менi — мою земельну дiлянку без мого вiдома i згоди купив депутат Цехмiстренко. Коли я дiзналася про це вiд покупця, з яким мною насправдi була укладена угода, то зi мною стався тяжкий напад, який став причиною рiзкого загострення хвороби. І хоч я нiяким чином не причетна до цього ганебного перепродажу, але все одно це великий душевний тягар для мене, особливо коли подумаю, що Цехмiстренко обiкрав не тiльки мене, але й моїх родичiв. Та ще й знайшов собi помiчника в особi Пустовара, який зумiв цей продаж оформити.

Маю Вам сказати, що свiй вiк я прожила чесно. Нiколи i нiкому на своєму вiку не завдавала кривди. Пiсля перенесеної мною важкої операцiї мiй органiзм був дуже ослаблений i тому менi було категорично протипоказано нервувати. Сказати, що цей випадок приголомшив мене — означає не сказати нiчого. Я пережила справжнє нервове потрясiння. Я не могла заспокоїтися нi вдень, нi вночi. Це спричинило рiзке загострення хвороби. Зараз мiй стан лiкарi визначають як безнадiйний. Я вiдчуваю, що доживаю останнi години. Невже людина мого вiку не заслужила хоча б якоїсь поваги i крихти Вашого спiвчуття?

Я помираю, так i не дочекавшись торжества справедливостi. Тепер у пана Цехмiстренка не стоятиме на завадi стара, немiчна жiнка i вiн зможе без будь-яких перепон будувати свої казковi хороми на мною вистражданiй землi.

Я абсолютно переконана, i це пiдтверджують медичнi висновки, що стан мого здоров’я, який лiкарi оцiнюють як безнадiйний, рiзко погiршився саме через пережитi мною страждання, якi завдав менi цей злочинний продаж. Саме тому я звинувачую Цехмiстренка в своєму безнадiйному станi. Але нехай Господь буде йому суддя. Пан Цехмiстренко багато говорить про Бога i хоче примусити всiх повiрити в те, що вiн вiруюча людина. Але в якого Бога вiрить Цехмiстренко?

І якщо його помiчник Пустовар Ю.В. вважає себе лише слiпим виконавцем злочину, то вiн глибоко помиляється. В даному випадку саме Пустовар Ю.В. — це та рука, якою був скоєний злочин.

В останнi часи свого життя я прошу, вимагаю, щоб мене почули i виконали мою волю. Я хочу, щоб Цехмiстренко, Пустовар, та їхнє пiдприємство “РАЙЗ” повернули назад моїм родичам тi пiвтора гектари землi, якi Цехмiстренко “придбав” владною рукою бiзнесмена вiд законотворчостi. Або нехай чесно заплатить моїм близьким людям за цю землю стiльки, скiльки вона коштує по ринковiй, комерцiйнiй вартостi. Я вимагаю, щоб Цехмiстренко i його пiдприємство “РАЙЗ” вiдмовилися вiд маленької рiчки-каналу, яка тече через нашi дiлянки вже не менше двадцяти рокiв. І нехай вiн не приватизує нашу рiчку як ще одну земельну дiлянку.

Я прожила довгий вiк i твердо переконана в тому, що добру i злу властиво повертатися до людини, яка їх вчинила. Тому ми повиннi пам’ятати, що за всi нашi дiяння Бог воздасть по заслугах. А ще я хочу, щоб Цехмiстренко, Пустовар та всi заможнi люди, якi вважають, що їм усе  на цьому свiтi дозволено, пам’ятали, що Верховна Рада України нiколи не зможе придумати i прий-няти закон, який звiльняє вiд вiдповiдальностi перед Престолом Божим.

5.09.2006 р.                   

В.Д.Ігнатьєва

P.S. Валерiя Дмитрiвна померла 10 вересня 2006 року, так i не дочекавшись вiдновлення справедливостi. Але залишилось питання: коли дочекаються нащадки Валерiї Дмитрiвни повернення своїх 150 соток землi, або її ринкової вартостi? Невже правда так i не переможе?

 


КОММЕНТИРОВАТЬ комментариев: 0
 
 
 
   
© Рабочая Газета, 2008-2010.