сегодня: 22 июня, пятница
карта сайта обратная связь расширенный поиск
 искать

Выпуск № 70 от 19 апреля 2011 г.

 
Регистрация Вход
ПЕРВАЯ ПОЛОСА ВЛАСТЬ ПОЛИТИКА РЕГИОНЫ ЖИЗНЬ РЕКЛАМА ПАРТНЁРЫ КОНТАКТЫ ПОДПИСКА
Подписаться на наше издание через Интернет можно на сайте ГП "Пресса" www.presa.ua с помощью сервиса "Подписаться On-line"
Акценты дня



Архив

  « Июнь 2018 »  
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ ВС
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

  Главная / НОВОСТИ ЖИЗНИ / Щира вдача сільського голови

Щира вдача сільського голови
19.04.2011 , № 70 от 19 апреля 2011 г.

Наш сучасник

Бурхливий i непередбачуваний перебiг життя голови Великобережецької сільської ради Кременецького району, що на Тернопільщині, Жанни Костянтинівни Базюк...

ЗРІДКА БУВАЮТЬ і приємні миттєвості. Так, нещодавно вона склала державний iспит і захистила диплом у Львівському регіональному інституті державного управляння при президенті України. Селяни пишаються, що віднині мають дипломованого голову — магістра державного управління. Вони уже втретє довірять їй очолювати селищну раду.

—ЗАХИЩАТИ ІНТЕРЕСИ простого трударя, як зізнається Жанна Костянтинівна, то спадковий дар. Мій тато, Костянтин Васильович Бондаревич, комуніст із сім’ї партійців, вирізаних бандерівцями. Розпочинав трудову біографію у 14 років шахтарем на Уралі. Під час служби в армії приїхав до села на побивку, зустрів маму і пообіцяв їй одружитися після демобілізації. Обіцянку виконав. Батьки здобули вищу освіту: мати, Галина Федорівна, працювала бухгалтером-економістом у відділку “Сільгосптехніки”, а батько, розпочавши слюсарем, згодом очолив відділення “Райагрохіму”. Якось він мені сказав: “У житті не можна міняти віру і не можна міняти партію”. Якби хоч відсотків 40 українців постійно підтримували ідеї комуністів, ми стали б найзаможнішою державою.

СХИЛЬНІСТЬ ДО громадської діяльності проявилась у Жанни Базюк випадково, коли 2002 року в селі виникла проблема з дитячим садком, який тодішній голова вирішив продати віруючим. “Мами “повстали”, і мені довелось їх очолити”, — продовжує свою розповідь Жана Костянтинівна. І то був перший крок до визнання. В селі добре знали молодого фахівця, яка після закінчення Рівненського інституту інженерів водного господарства працювала інженером-економістом у місцевому відділенні “Райагрохімії”. “З наближенням виборів до місцевих органів самоврядування, — розповідає Базюк, — заввідділом кадрів відділення, секретар місцевої парторганізації КПУ Русіна каже мені: “А чого ти сумніваєшся, іди, спробуй!” Серед претендентів, п’яти чоловіків, я була шостою. І люди мене підтримали, бо за мною стояв дуже згуртований колектив “Агрохімії”. І ще, напевно, завдяки обіцянці газифікувати село. Тоді в нас діти замерзали в школах, у садку, та й ми всі мерзли в установах і господарствах. Дійшла до губернатора, всіх людей організувала. Розуміючи важливість проблеми, мені допомагали всі, й ми свого добилися. За рік протягли 40 кілометрів траси і шість кілометрів підвідних трубопроводів. Почали на Великдень, а на Хрещення запалили газ! На наступних виборах у мене вже не було конкурентів”.

ПІСЛЯ ГАЗОВОЇ епопеї голова сільради енергійно зайнялась об’єктами комунальної власності. Наприклад, ремонтом медичної амбулаторії, забезпеченням її “швидкою допомогою”. Перед виборами незручно було лишати напіврозвалене приміщення сільради. “Якби мене не обрали знову, люди могли дорікнути — от що після себе залишила”. Тож доводилося все налагоджувати самотужки. В роботі сільського голови немає дрібниць. Треба і змагання серед дітей організувати, і свято села провести, подбати, щоб односельці не заглядали в чарку. Налагоджено співпрацю з місцевими фермерами, які, не маючи надприбутків, все-таки надають роботу селянам, виділяють техніку для обробітку їхніх власних земельних ділянок, допомагають утримувати соціальну сферу. Вдалось укласти договір з головою районного центру зайнятості, завдяки якому селян залучають до громадсько-корисних робіт. 40 тисяч гривень для людей суттєва допомога — доглядаються парки, цвинтарі, прибираються вулиці, територія навколо будинку культури, утримується сміттєзвалище та багато чого іншого, що входить до сфери відповідальності селищної ради.

Чимало В ГОЛОВИ інших турбот. Найболючіша — використання землі. До території сільської ради належить 3800 гектарів, з яких 600 уже заросли бур’яном. Нинішні фермери повибирали найкращі землі, а ті, що їм не потрібні, стоять пусткою. 2004 року в селі на території колишнього державного відділення “Сільгосптехніки” створено приватне підприємство “Агротехсервіс”. Керівник підприємства Данилюк, ставши власником всього майна колишнього господарства, позбавив акцій 20 інших працівників. Вони й досі ніде не можуть добитися правди. Незаконно приватизувавши власність, новий хазяїн усіляк ухиляється від орендної плати за 85 гектарів землі. З квітня 2009 року відбулося понад 30 судових засідань. Тричі суди виносили рішення зобов’язати власника укласти угоду. Та той тільки нахабно й публічно насміхається з громади, за шість років завдавши їй збитків на півмільйона гривень.

ТУРБУЄ СЕЛЯН і майбутнє їхньої землі, яка залишилася не розпайованою. Ніхто з них не отримав державних актів на право володіння землею сіль­ськогосподарського призначення. У сусідньому селі угоди укладають представники якихось загадкових фірм iз Прибалтики, навіть із США, які набираються нахабства підсовувати селянам чисті папірці — підписуй, та й край! Бідолашні навіть не здогадуються, що завтра в той папір впишуть, нібито новий господар заздалегідь уже покращив твій пай, вніс на 30 тисяч міндобрив, органіки — плати. А де в селянина такі гроші? І суд автоматично забере паї, селяни стануть батраками, а то й бомжами. І ніякий диплом магістра державного управління не зарадить Жанні Костянтинівни Базюк, серце якої кров’ю обливається за долю своїх односельців.

Київ — Кременець — Київ.

 

Автор: Виктор ТОЛОКИН.
КОММЕНТИРОВАТЬ комментариев: 0
 
 
 
   
© Рабочая Газета, 2008-2010.