сегодня: 17 июля, вторник
карта сайта обратная связь расширенный поиск
 искать

Выпуск № 159 от 08 сентября 2010 г.

 
Регистрация Вход
ПЕРВАЯ ПОЛОСА ВЛАСТЬ ПОЛИТИКА РЕГИОНЫ ЖИЗНЬ РЕКЛАМА ПАРТНЁРЫ КОНТАКТЫ ПОДПИСКА
Подписаться на наше издание через Интернет можно на сайте ГП "Пресса" www.presa.ua с помощью сервиса "Подписаться On-line"
Акценты дня



Архив

  « Июль 2018 »  
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ ВС
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31          

  Главная / ВЕСТИ ИЗ РЕГИОНОВ / В ім’я майбутнього села...

В ім’я майбутнього села...
08.09.2010 , № 159 от 08 сентября 2010 г.

НЕЩОДАВНО ДОВЕЛОСЯ побувати в селі Розсішки Христинів­ського району, що на Черкащині. Об’їхали з директором місцевого СТОВ Іваном Арсентійовичем Коханівським безкраї лани, ферми з худобою, побували на току, де селяни отримували зерно на паї, і мимоволі виникло враження подорожі машиною часу. Повіяло трудовим напруженням, ентузіазмом, відчуттям впевненості в майбутньому іншої епохи...

Іван Арсентійович, випускник Уманського сільськогосподарського інституту, має багатий досвід керівництва господарствами Христинівського району, майже три роки очолював райдержадміністрацію. Починав працювати агрономом у Розсішках у колгоспі імені Комінтерну ще 1979 року після армії. Через рік вступив до Компартії. Був і секретарем партійної організації, і заступником голови з рослинництва. Має звання заслуженого працівника сіль­ського господарства України.

ЙОГО РОЗПОВІДЬ про справи господарські вирізняється розсудливістю та впевненістю у власних силах.

Сучасному СТОВ “Розсішки” далеко до колгоспу імені Комінтерну радян­ських часів, яким майже 30 років керував кавалер орденів Леніна та Жовтневої Революції Семен Григорович Свестільник. Тоді колгосп, який спеціалізувався на вирощуванні свиней, мав їх близько 12 тисяч, розвинутий був і комплекс із вирощування великої рогатої худоби. Господарство постійно утримувало перші-другі місця в районі з вирощування сільськогосподарських культур.

Після 1991-го тут, як і скрізь, почали постійно змінюватися керівники, що лише завдавало шкоди господарству, яке щороку втрачало свої позиції. Коли стало зрозуміло, що відступати далі нікуди і продавати більше нічого, запросили знову Семена Григоровича, який відразу відновив усі ланки і розпочав господарювати самостійно. Але за віком працювати йому ставало дедалі складніше, і вісім років тому на зборах мене обрали керівником господарства.

ДО МИНУЛОГО РОКУ нам вдавалося працювати, розраховуючи на власні кошти. Ми нічого не просили ні у держави, ні в людей, регулярно виплачували заробітну плату. Та почалися незворотні процеси, і вже без так званих інвестицій господарювати далі стало неможливо... До того ж довелося відбити кілька спроб захоплення господарства — доходило до погроз прямої розправи і з боку ділків, і з боку місцевої влади. Але нам далося запросити поміркованого інвестора. Тільки цієї весняної кампанії він вклав чотири мільйони гривень. Намагаємося спрямовувати їх раціонально: на закупівлю нових гібридів соняшнику, кукурудзи, на інтенсивні технології вирощування зернових культур. Незважаючи на складні погодні умови, зібрали по 53 центнери пшениці з гектара. Вчасно завершили жнива і розпочали підготовку до сівби озимих.

Заготовлено 202 тонни сіна для громадського тваринництва, закладаємо силос. Маємо понад 800 голів великої рогатої худоби, 215 корів, від яких отримуємо 20-25 літрів молока щодня. Крім того, тримаємо до трьох тисяч поросят. Прагнемо збільшувати надбання. Намагаємося вкладати кошти так, щоб отримувати максимальний прибуток.

У ВИРОБНИЦТВІ ЗАЙНЯТО залежно від пори року від 120 до 150 чоловік. Добре це чи погано, але у нас конкурс на існуючі робочі місця — беремо на роботу не всіх бажаючих. Так склалося, що кожен селянин тримає якусь худобу. Раніше ми видавали господарям сіно прямо з причепа, а цього року розвозимо його в тюках вагою по 140 кілограмів — і ніякої мороки зі скиртуванням.

Люди мають роботу, зарплату, яка постійно зростає. Щомісяця у середньому вона становить 1780 гривень. При цьому трудівники не отримують її в конвертах, тобто йде відрахування у бюджет, що дає можливість розвиватись і бюджетним установам.

Даємо на паї 800 кілограмів озимої пшениці, 400 — ячменю, 60 — соняшнику і три центнери кукурудзи. Хто хоче, той отримує коштами.

Крім того, господарство своїм коштом харчує дітей у двох школах і дитячому садку. Допомагаємо цим закладам і в іншому. Не залишаємо своїх працівників без допомоги, якщо їх спіткає якесь лихо.

Розсішкам далеко до міста, але в нашому селі є танцювальний гурток, де займається понад 60 діток, ансамбль хорового співу, є можливість вчитися гри на фортепіано на рівні, що дає змогу продовжувати подальшу музичну освіту.

ТРЕБА ВІДДАТИ належне осередку Комуністичної партії, який налічує 26 комуністів, так само, як і районному комітету КПУ, що ми сьогодні працюємо цілісним колективом. Комуністи своєю пропагандистською діяльністю зробили все, щоб людей не ввели в оману і не дозволили нахабним ділкам розграбувати господарство.

Не забувають у селі й про тих, хто здобув Перемогу, про хліборобські династії, про людей, які піднімали господарство. Адже без минулого не буде майбутнього. Ми відродили традицію святкування 9 Травня, як це робилося в радянські часи: з прапорами, уквітчаною колоною з оркестром. Те саме стосується і свята Купала, яке ми сумістили із зажинками — на нього зібралося все село. Свято вдалося на славу, дало таку енергію, що жнива у нас пройшли на одному подиху.

НАША МОЛОДЬ охоче залишається в селі. У династії Миколюків, в якій і дід був механізатором, вже й онук працює в нас. Зубко, син нашого інженера, навчається в технікумі, а влітку працює в полі. Люди, віддані землі, мають можливість залишатися працювати саме на ній. Сьогодні провадиться така розбещена пропаганда (особливо по телебаченню), що навіть людині освіченій складно розібратися. Але чим завжди вирізнялося село? Своїм консерватизмом. Якщо послухати тих же “просвітян”, то вони і пісню зберегли, й звичаї... Вигадки. Все це зберегло село: і українську мову, й пісню, і українські традиції. А місто лише тим скористалося, відрапортувало з трибуни. У селі один стоїть за одного, всі про все знають, все бачать, і не дай Боже щось не так зробити — знеславлять навік. Тут завжди існують рамки, за які не можна виходити. І неспроста нині робиться все, щоб знищити село. Тому наш святий обов’язок зберегти його первісну чистоту...

Київ — Христинівка — Київ.

 

Автор: Виктор ТОЛОКИН.
КОММЕНТИРОВАТЬ комментариев: 0
 
 
 
   
© Рабочая Газета, 2008-2010.