сегодня: 21 ноября, вторник
карта сайта обратная связь расширенный поиск
 искать

Выпуск № 144 от 13 августа 2010 г.

 
Регистрация Вход
ПЕРВАЯ ПОЛОСА ВЛАСТЬ ПОЛИТИКА РЕГИОНЫ ЖИЗНЬ РЕКЛАМА ПАРТНЁРЫ КОНТАКТЫ ПОДПИСКА
Подписаться на наше издание через Интернет можно на сайте ГП "Пресса" www.presa.ua с помощью сервиса "Подписаться On-line"
Акценты дня



Архив

  « Ноябрь 2017 »  
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ ВС
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30      

  Главная / НОВОСТИ ОБЩЕСТВА / От Лисичанска до Дрогобыча

13.08.2010 , № 144 от 13 августа 2010 г.

Проблема двуязычия, которую не раз поднимали в нашей газете, ждет своего решения. Когда же русский язык станет наконец-то вторым государственным и что тогда произойдет с Украиной? В чем главная проблема украинцев и чему стоит поучиться у русских — об этом письма наших читателей.

С прогнозом на будущее


НЕЛЬЗЯ ли попросить какого-нибудь ярого украинского националиста ответить на вопрос: почему они так боятся русского, точнее, не боятся, а ненавидят? — пишет нам Евгений Михайлович Колесников из Лисичанска Луганской области. — Что произойдет, если признать русский в Украине вторым государственным? Украина сразу вдруг развалится как единое государство или все вдруг перестанут говорить по-украински? Мне кажется, два государственных языка только объединят Украину. Нет же никаких проблем ни в Беларуси, ни в Киргизии...”


В еще одном письме — из Дрогобыча Львовской области — иная, но небезынтересная точка зрения на затрагиваемую проблему. “Самоідентифікація народу, — пишет нам Ульяна Станиславовна Марчук, — перш за все виражається в мові. Зникне мова — зникне народ. Не розумію, в чому утискають російську. Радіо, телебачення, газети, журнали, кіно — скрізь вона є. Приїздила якось до Києва — столиці України! — української там не чути ні серед людей, ні в транспорті, ні в магазинах. Кого і яким чином утискають? Фактично панує російська, але цього замало, треба юридично її “зробити” державною.


Сильна річ — менталітет, самосвідомість. В українців одна проблема: не можуть ніяк звільнитися (швидше, навіть не хочуть) від комплексу меншовартості. Тут би приклад із росіян брати, як вони вміють захистити своє, іноді навіть насадити... Тема ця невичерпна. Тому скажу лиш одне. Почула якось прогноз статистиків, наскільки може зменшитися населення України років через триста. Цифру не згадаю, але від неї волосся стало дибки. Думаю, з часом Україна як нація все-таки зникне. А нині просто нікому виховувати справжніх патріотів, які любили б Україну не на словах, а на ділі, і не до глибини своєї душі, як сказав один меценат, а до глибини своєї кишені. А суржик, пісні застільні, галушки, модна вишиванка — це ще не українство. Любов до своєї Батьківщини — набагато глибша...”


Расширяя возможности


ДАНИИЛ
Пазухин из Николаева “утисків” на себе, как и все его знакомые, не ощущает. “От Януковича требуют сделать русский вторым государственным, — пишет он. — Не понимаю, зачем? То, что в школах не преподают, так Табачник, думаю, обязательно введет. Да и все вокруг говорят на русском. Проблема на самом деле в другом: надо научиться уважать государство под названием Украина, в котором живешь, и просто выучить украинский язык. Для многих именно это является ущемлением их прав. Требовать этого от тех, кому за 50, необязательно, а всем остальным, считаю, знать украинский необходимо, хотя на каком говорить — личное дело каждого. Другой вопрос, что реальный статус и авторитет украинского невелик. А это в первую очередь зависит от политики государства. Сам я русский по отцу, несколько лет жил в России. И могу сказать: это два разных государства. А “мовою” владею, хотя и говорю на украинском редко. Хотел бы его усовершенствовать, да нет подходящих “учителей” в моем окружении”.


“Особисто я вчив у школі, крім рідної української, російську та німецьку, — пишет нам Владислав Стороженко из Красной Каменки Кировоградской области. — І якщо мені не довелося ні з ким спілкуватися німецькою, то знання російської, ой, як знадобилося.
У технікумі, де навчався, деякі викладачі були з Московської сільськогосподарської академії і, зрозуміло, українською не володіли. Та й не всі підручники були україномовні. Але, незважаючи на такі розбіжності, ми успішно опановували основи наук. Випускники отримували направлення на роботу не лише в Україні, а й в інші республіки колишнього СРСР. То як би вони працювали, наприклад, у Казахстані без знання російської?


До чого я веду? Знання мов своїх сусідів — у міждержавному розумінні — аж ніяк не має бути під сумнівом, а тим більше під забороною. Я виріс у селі, закінчив українську школу, розмовляю рідною мовою, але знання російської не є зайвим, навпаки, розширює можливості для спілкування”.


Как видим, мнения разделились. Зерна истины, безусловно, есть в каждом из писем, но со многим можно не согласиться. Очевидно одно. Когда вопрос о двуязычии поднимается перед очередными выборами, это спекуляция. Но когда читаешь письма, понимаешь, насколько он актуален. Почему бы открыто не спросить у народа и не развязать этот гордиев узел с помощью референдума? Ведь поступило предложение от лидера Компартии вынести на референдум вопрос о запрете сотрудничества Украины с Международным валютным фондом. Или, может быть, проблема “второго государственного” надумана?

 

Автор: Татьяна МАЛЫК.
КОММЕНТИРОВАТЬ комментариев: 0
 
 
 
   
© Рабочая Газета, 2008-2010.