сегодня: 23 января, вторник
карта сайта обратная связь расширенный поиск
 искать

Выпуск № 109 от 19 июня 2010 г.

 
Регистрация Вход
ПЕРВАЯ ПОЛОСА ВЛАСТЬ ПОЛИТИКА РЕГИОНЫ ЖИЗНЬ РЕКЛАМА ПАРТНЁРЫ КОНТАКТЫ ПОДПИСКА
Подписаться на наше издание через Интернет можно на сайте ГП "Пресса" www.presa.ua с помощью сервиса "Подписаться On-line"
Акценты дня



Архив

  « Январь 2018 »  
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ ВС
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30 31        

  Главная / НОВОСТИ ОБЩЕСТВА / Сімейний підряд у медицині

Сімейний підряд у медицині
19.06.2010 , № 109 от 19 июня 2010 г.

Люди в білих халатах

У неділю 20 червня країна відзначатиме День медичного працівника. Про людей, які стоять на варті нашого здоров’я, цей матеріал.

НАПРИКІНЦІ минулого року мені довелося побувати в глибинці Черкаської області, де тоді ще “помаранчева” влада збиралася закрити районну лікарню, яка містилася в кількох цілком сучасних корпусах, а замість неї облаштували фельдшерський пункт.

Надворі у нас такі часи, що годі й дивуватися з чогось. Але іноді трапляється...

У квітні я навідувався до далекої рідні, яка живе поблизу місцини, де Сейм впадає в Десну. Під час розмови, коли зазвичай обговорюють побутові дрібниці, мені розповіли, яка чудова лікарня є в невеликому районному центрі Коропі. Які там палати, операційні, який персонал! За лікування не доводиться переплачувати ані копійки.

Звісна річ, скориставшись нагодою, я вирушив у відрядження до Коропа — взяв гору елементарний потяг до позитивної інформації, якої тепер майже немає.

І уявіть собі — все підтвердилося з абсолютною точністю. При цьому я знову переконався в справедливості вислову “Кадри вирішують усе”.

Щоправда, називати трудівників Коропської лікарні сухим словом “кадри” не хочеться. Це одна дружна й згуртована сім’я, яка служить охороні здоров’я своїх підопічних, певно, не за страх, не за винагороду. Сумління і співчуття до людей, яких біда вже спіткала або тільки загрожує — ось що їх спонукає до цього.

Головнокомандувач у цьому підрозділі охорони здоров’я Стефанія Василівна Миронова. Закінчивши Івано-Франківський медінститут і вибравши собі за чоловіка однокурсника Сер­гія Анатолійовича (звісно, Ми­ронова), приїхала сюди з ним за розподілом буквально, як вони гадали, на кілька років. Але вийшло так, що залишилися тут на все життя. Стефанія Василівна з часом стала головним лікарем, а Сергій Анатолійович нині відомий як найкращий хірург в околицях кілометрів отак на 500, не менше.

А ще спільними зусиллями всього колективу вони лікарню підняли з руїн. І краще, ніж Стефанія Василівна, про цю епопею ніхто не розповість.

СТЕФАНІЯ Василівна розповідає:


— У вересні буде десять років, як я працюю тут головним лікарем. Коли починала, наша лікарня була далеко не кращою не те що в області, а, мабуть, у всій Україні в плані саме матеріальної бази. Ремонт не робився десятиріччями. Ми почали з даху, який був наче решето... Терапевтичне відділення від­ремонтували з допомогою різних організацій. Тоді, 2005 року, ще були всілякі КСП, ТОВи, за якими для ремонту закріпили по палаті. Деякі лікарі робили ремонт власним коштом, як, наприклад, районний стоматолог Таміла Олександрівна Кеда, а інші співробітники шукали спонсорів.

Як кажуть у народі, ремонт неважко почати, але завершити його майже неможливо. Нам допомагали і районна влада, й керівники підприємств, і київське земляцтво, народні депутати різних рівнів. Спільними зусиллями добилися державної субвенції на заміну вікон за енергозберігаючими технологіями. 536 тисяч гривень торік ми отримали від стабілізаційного фонду. А згадайте, як це в нас повелося з давніх-давен — виділяти кошти з місцевого бюджету наприкінці року. І спробуй потім їх встигнути використати і займатися ремонтом на морозі.

Хто застрахований від того, що не потрапить у в стіни цього закладу? В нас усі усвідомлюють, що лікарня не для керівництва, не для головного лікаря — лікарня для людей! Як і дитячий садочок, як школа...

Але лікарня — це дуже особливий заклад. Тут повинні лікувати навіть стіни. Та й без сучасної апаратури не обійтися. За сприяння обласного відділу охорони здоров’я і відповідного міністерства отримали кращі зразки лікувально-профілактичної та оздоровчої апаратури. В районі, який вважається дотаційним, власних коштів немає. Але тут кожний усвідомлює: щоб повернути людям здоров’я, потрібні надзвичайні спільні зусилля. За рахунок цільових поставок маємо найсучасніший рентген-апарат (303 тисячі гривень), дефібрилятор, наркозно-дихальний апарат, два кардіографи та ультразвукову діагностичну систему (538 тисяч гривень). Є в нас і ексклюзив, завдяки якому до нас їдуть люди з інших областей, — лапароскоп, який дає змогу, наприклад, без розрізу черевної стінки робити операції на жовчному міхурі, інші складні операції (148 тисяч).

Можна сказати лише, що всією громадою збирали кошти. Навіть пенсіонери приносили хто скільки зміг. Тепер у нашому хірургічному відділенні проводять такі операції, яких не роблять у багатьох інших районах. До того ж у нас ще й чудові лабораторії...

Легко працювати, коли в людей є любов до своєї роботи й ініціативність. Але існує і кадрова проблема. Людей передпенсійного віку достатньо, а молодь до нас не поспішає. Мені дуже прикро, що нашу професію, найгуманнішу з усіх, яка повертає людям здоров’я, так мало цінують. І що взагалі може бути дорожчим від здоров’я? Тим паче що до нас звертаються з бідою — хворобою. А хвороба — це завжди негативна енергетика (кажуть, вона накопичується в суді й лікарні найбільше). А що відбувається з тим, хто постійно працює в цьому негативізмі? Ніхто про цене здогадується...

А якщо торкнутися теми так званого офіційно безплатного лікування, то ... Скільки коштують тільки витратні матеріали? Лише для дезинфекцій потрібно 80 тисяч гривень на рік, яких вистачає хіба що на обробку рук медсестер, операційного поля, тих же апаратів!

У нашому колективі всі вболівають за свою справу. Кожна медсестра у нас ввічлива, доброзичлива й уважна. Ми постійно провадимо з ними виховну (в доброму розумінні) роботу, підказуємо, радимо. Той, хто обрав для себе медицину, не тільки любить її, а й відчуває всім серцем. Майже всі лікарі підвищують професійний рівень, шукають нову літературу, працюють з Інтернетом. Найзавзятіший щодо цього завідуючий реанімаційним відділенням Валерій Васильович Жук. У педіатрії Тетяна Миколаївна Лузан — дуже відповідальний і дуже уважний працівник. Леся Йосипівна Редько, завідуюча терапевтичним відділенням, завідуюча лабораторією Марія Михайлівна Ціпух, Ольга Вікторівна Лугова, яка очолює пологове відділення, районний невропатолог Олексій Олександрович Грищенко, завідуючий поліклінічним відділенням Олександр Анатолійович Дрозд, районний інфекціоніст Любов Михайлівна Василькова — це все люди, які працюють на совість. Роботу мають таку, що немає для них ні дня ні ночі. Вихідні, свята, а то й спокійні ночі випадають нам дуже рідко. Навіть якщо вдалося піти додому вчасно, всі думки про тих, кого ти залишив у лікарні...

Користуючись нагодою, хочеться в переддень свята медиків поздоровити весь наш дружний, працьовитий колектив і передати вітання всій медичній спільноті країни.

 Київ — Короп — Київ.

 

Автор: Виктор ТОЛОКИН.
КОММЕНТИРОВАТЬ комментариев: 0
 
 
 
   
© Рабочая Газета, 2008-2010.