сегодня: 25 июня, понедельник
карта сайта обратная связь расширенный поиск
 искать

Выпуск № 35 от 24 февраля 2010 г.

 
Регистрация Вход
ПЕРВАЯ ПОЛОСА ВЛАСТЬ ПОЛИТИКА РЕГИОНЫ ЖИЗНЬ РЕКЛАМА ПАРТНЁРЫ КОНТАКТЫ ПОДПИСКА
Подписаться на наше издание через Интернет можно на сайте ГП "Пресса" www.presa.ua с помощью сервиса "Подписаться On-line"
Акценты дня



Архив

  « Июнь 2018 »  
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ ВС
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

  Главная / ДИСКУССИЯ / Кінець реформ?!

24.02.2010 , № 35 от 24 февраля 2010 г.

Реформи відбулися: час підбивати підсумки й робити висновки

“Людина, яка прийшла в уже зайнятий світ, якщо суспільство не в змозі скористатися її працею, не має щонайменшого права вимагати хоча б якоїсь їжі,
й насправді вона зайва на землі. Природа велить їй піти і не забариться сама здійснити свій вирок”.

Мальтус.

ЦЮ НАСТАНОВУ Мальтуса наші реформатори за роки реформ реалізували сповна, якщо врахувати, що Україна втратила за ці роки понад шість мільйонів свого населення. Люди помирають сотнями тисяч, щорічно, але непомітно, кожний наодинці, у різних куточках України, і ця обставина приховує ту гостроту трагедії народу, що мала б в освічених головах ударити на сполох, зажадати пояснень, усунення причин, покарання винних.

Але наша інтелігенція — лікарі, вчителі, офіцери, працівники науки й культури немов не бачать причинного зв’язку між реформами та прямим фізичним вимиранням народу. І з мовчазної згоди інтелігенції реформатори продовжують терзати Україну, убивати її народ, узаконювати грабіж її надбання в ім’я власного збагачення.

Реформи в СРСР й Україні почалися з приходом М.Горбачова 1985 року на пост Генерального секретаря ЦК КПРС. Це М.Горбачов порушив питання про неефективність соціалістичної економіки, про розширення демократії, про необхідність пошуку ефективного власника, про загальнолюдські цінності, про плюралізм думок, партій, спілок, про кооперативи тощо.

Зовні все це мало досить привабливий вигляд, і сила-силенна людей побачила в пропонованих реформах шлях змін на кращий побутоустрій. Але підлість горбачовських закликів полягала в тому, що треба було людей заманити в пастку, отримати згоду народу на реформування соціалізму, а під час реформ змінити соціальний лад і відновити капіталізм у ліберальному ринковому варіанті. В помічники міченому іуді Горбачову з допомогою Заходу одразу, як гриби-поганки, що швидко ростуть, виросли Рух в Україні, різні спілки, фронти, рухи у всіх республіках СРСР. Одні (простаки) жадали змін, а корумпована партійна й радянська номенклатура, тіньовий кримінал бажали особистого збагачення, торжества приватної власності, хоча й розуміли, що перехід від пріоритетів суспільної власності до пріоритетів приватної призведе до зубожіння й бідності мільйонів співвітчизників. Так і вийшло.

Прямі буржуазні реформи в Україні почалися, я вважаю, 24 жовтня 1990 року, коли Верховна Рада УРСР на пропозицію Л.Кравчука ухвалила закон про зупинення дії (мораторій) глави 2 “Економічна система” Конституції УРСР. Це був трагічний, фатальний закон для народу України. За нього проголосували тоді 307 народних депутатів, включаючи рухівців, партійну й радянську номенклатуру, яка вважала себе захисницею соціалізму, а фактично це було перша зрада соціалізму. Люди, котрі вважають себе прихильниками соціалістичної ідеї, не можуть голосувати за закон, який юридично скасовує суспільну власність на основні засоби виробництва, загальне надбання народу України.

З ухваленням цього закону в Україні почалися ліберальні реформи, які призвели до трагедії народу України, історично найнепокірливішого і найволелюбнішого. Цей закон відкрив шлях до привласнення приватними особами спільного надбання народу України, до небувалого, немислимого розшарування українського суспільства на багатих і бідних, де п’ять відсотків громадян купаються в розкоші, 15 відсотків живуть на рівні середнього класу, а 80 — у бідності й навіть злиднях. Які основні концептуальні ідеї проповідували реформатори? Насамперед приватизацію приватними особами державної власності. Стверджувалося, що ефективним власником може бути тільки приватник, що держава як власник неспроможна організувати ефективне суспільне виробництво. І це незважаючи на те, що радянська влада за 20 років перетворила неписьменну, відсталу царську Росію на індустріально-аграрну країну, яка перемогла освічену передову Європу, очолювану фашистською Німеччиною в Другій світовій війні. І дотепер, через 20 років буржуазних реформ, в Україні працюють побудовані за радянської влади велети промислового виробництва, які приносять прибуток, але реформатори із завзяттям тупих маніяків вимагають приватизації прибуткових державних підприємств. Пряме грабування власного народу. Реформатори домоглися свого: в Україні 80 відсотків власності належать приватному капіталу й лише 20 відсотків — державі. Тоді як у найбільш розвинутих капіталістичних країнах Заходу 30-40 відсотків власності належать державі.

Друга концептуальна ідея реформаторів — свобода торгівлі, ціноутворення, свобода ринку, свобода комерціалізації виробництва, обміну, розподілу й споживання. Усунення держави зі сфери не тільки виробництва, а й обміну і розподілу. “Ринок усе відрегулює” — ось примітивна, дурна, але маніакально настирлива ідея реформаторів. В умовах теперішньої світової кризи від цієї ідеї відмовилися навіть у найрозвинутіших буржуазних країнах і буквально хором заговорили про необхідність державного регулювання ринку і втручання держави в економічні відносини.

Третя концептуальна ідея реформаторів — це продаж землі, ліквідація колективних господарств і заміна їх приватними у формі фермерства, товариств з обмеженою відповідальністю, фірм тощо. Нині ця ідея наполовину реалізована. Приватна власність на селі стала пануючою. Село розорено, розграбовано, перебуває в стані вимирання й руйнування. Фактично відбувається купівля-продаж землі, хоча офіційно ще не узаконено. Процес пограбування селян триває. Тож радій, реформаторе. Коли відберуть у селян землю, процес можна буде вважати закінченим.

Четверта концептуальна ідея реформаторів — комерціалізація, переведення на ринкові засади охорони здоров’я, освіти, культури, науки, спорту, всієї побутової інфраструктури життєвого устрою громадян. Цю ідею, всупереч вимогам Конституції України про безплатну охорону здоров’я, освіту тощо, на 70 відсотків уже виконано завдяки комерціалізації цих сфер.

П’ята концептуальна ідея реформаторів — розвиток формальної демократії, формальне проголошення прав і свобод людини та громадянина. Тут реформатори декларували все, що можна безвідповідально проголосити й записати в Конституцію, але фактично в Україні не реалізується жодне конституційне право і свобода громадян. Формально вони є, а фактично громадяни не мають можливості ними користуватися.

Шоста концептуальна ідея реформаторів: народ — джерело влади в державі, вибори — метод управління суспільством, спосіб впливу на апарат управління. Реформатори реалізували цю ідею найлицемірнішим, найаморальнішим і навіть найцинічнішим чином.

Сьома концептуальна ідея реформаторів — боротьба з корупцією і привілеями чиновників. Тут реформатори просто знеславилися, перетворивши корупцію на спосіб управління, а привілеї чиновників на джерело збагачення.

Восьма концептуальна ідея — поділ влади, утвердження конкуренції, протистояння влади в механізмі державної влади. Тут реформатори довели справу до паралічу, колапсу державної влади.

Ще одна концептуальна ідея — незалежність і суверенність України. Реалізація цієї ідеї привела реформаторів до висновку про необхідність перетворення України на протекторат Заходу, холуя США і НАТО.

Можна перелічувати й інші концептуальні великі ідеї, які проголошували реформатори, розпочинаючи своє реформування України, але й перелічених досить, щоб підбити підсумки 20-річних реформ і зробити необхідні висновки, які випливають із цих підсумків. Проте насамперед — підсумки реформ. Чого домоглися реформатори за 20 років реформування?

Варто зазначити, що будь-яке реформування — це перетворення і зміни в будь-якій сфері громадського життя чи країні загалом з метою поліпшення вдосконалення організації управління або досягнення більш високих показників добробуту життя людей. Метою реформ не може бути погіршання досягнутого. Інакше це самознищення, самопоїдання, саморуйнування, що є абсурдом, безглуздям, нісенітницею і суперечить здоровому глузду.

Першим кроком до реформування була приватизація, тобто передача об’єктів державної чи муніципальної власності в приватну. Реформатори так організували процес приватизації, що рядові громадяни всерйоз подумали, нібито їм теж перепаде частка державної власності, а тому не надто заперечували проти приватизації. Однак обіцяні дві “Волги” за ваучер виявилися цілковитим обманом. Були створені спеціальні фірми, які брали кредити в банках і скуповували за безцінь приватизаційні чеки, на які придбали акції прибуткових підприємств і з їхнього прибутку погашали банківські кредити, одержуючи державне майно в приватну власність без власних витрат.

Так приватизація перетворилася на аферу — шахрайську угоду реформаторів з метою наживи. Тому й сьогодні, через 20 років після початку реформ, реформатори є аферистами, шахраями, які обібрали власний народ. А як же можна оцінювати інакше, якщо в кожного громадянина країни відібрали джерело його добробуту — загальне надбання народу — державну власність, яка була гарантом матеріального й духовного благополуччя громадян країни. Доступні кожному постійно низькі ціни на продукти харчування й товари першої необхідності, на послуги ЖКГ, відпочинок, освіту, охорону здоров’я, предмети культури, побуту, спорт, виховання дітей, вся якість життя людини забезпечувалася й утримувалася в практично доступній всім формі, за рахунок загального надбання — державної власності. У народу це джерело життєвих сил відібрали в приватну власність і нічим не компенсували, просту — пограбували. Реформатори сконцентрували величезні багатства країни шляхом перерозподілу через приватизацію в руках маленької групи українських мільярдерів-нуворишів.

Саме приватизація базових галузей промисловості, землі, горілки й тютюну стала першопричиною різкого, цинічного, аморального розшарування українського суспільства на багатих та бідних, успішних і невдах, самовдоволених буржуа й скривджених, ображених людей найманої праці. Ті палаци й маєтки, які реформатори-буржуа, котрі захлиналися від дармового багатства, набудували навколо великих міст, на узбережжях річок, озер і морів, включаючи й заповідні зони, де будівництво заборонене, є німим, але яскравим свідченням того, у чиїх інтересах і для кого здійснювалися реформи. У той час, коли власників іпотечних кредитів позбавляють житла за несплату, нувориші й під час кризи успішно будують вілли та котеджі, цинічно сміючись з людей, нездатних своєю працею заробити достатньо, щоб погасити кредит і не втратити дах над головою.

Чому так відбувається? Тому, що реформатори вирішили зламати той устрій нормального, зі здоровим глуздом життя, який склався в радянський період нашої державності. Хіба житлово-будівельні кооперативи, які працювали під контролем держави й забезпечували житлом радянських людей, не краще, ніж іпотечна форма будівництва житла? Хіба включення держави в процес забезпечення своїх громадян житлом — це перешкода в розв’язанні житлової проблеми? Хіба фірми, котрі зібрали гроші з громадян на будівництво і потім їх поцупили, нічого не побудувавши, це краще? Так, це дуже схоже на ринкові відносини у виконанні українських реформаторів, для яких злодійство — спосіб управління.

Саме приватизація великої власності привела Україну до кризи, яка проявляється в безробітті, зубожінні населення, сплеску злочинності, постійній інфляції, тотальній корупції, війнах олігархів, протистоянні влади та численних інших проблемах.

Сьогодні, після 18 років активного реформування, стало очевидним, що приватизація — найпомилковіша ідея реформаторів. Згубна для України. Не виправивши цієї помилки, Україна не зможе розвиватися шляхом прогресу як незалежна держава. Яскравим показником безперспективності економічних реформ є той факт, що за 18 років реформ Україна ще не вийшла на економічні показники Радянської України 1989-1990 років. Тоді бюджет України становив 52 мільярди доларів США, а 2009 року — близько 40 мільярдів ослаблого американського долара. А якщо говорити про асортимент продукції, наприклад, трактори, екскаватори, мінеральні добрива, цукор, м’ясо, молоко тощо, то Україна за конкретними галузевими економічними показниками відкинута на десятки років назад. Це наслідок реформ, наслідок реформаторської ідеї приватизації, капіталізації, а по суті, ідеї пограбування народу. Пограбувати народ вдалось, а вести матеріально вигідну для народу економіку не виходить. І якщо після 18 років реформування не вийшло, то треба порушити питання: “Що робити?” Відповідь на нього очевидна: “Треба переглянути підсумки приватизації, націоналізувати базові галузі промисловості, горілку й тютюн”. Підставами для цього є:

1. Незаконність і неконституційність привласнення загальнонародної власності приватними особами, виходячи з того, що загальне надбання народу — державна власність за своєю юридичною природою не може бути приватизована без згоди народу.

2. Незаконна, несправедлива й нелегітимна концентрація права власності на базові галузі промисловості в руках обмеженої кількості приватних осіб.

3. Повний розвал промисловості і сільського господарства за 18 років реформ. Реформатори підтвердили й довели своєю діяльністю цілковиту неспроможність реформ, що базуються на приватизації великої власності.

4. Доведення реформами до бідності, зубожіння більшості народу України, потреба в ліквідації бідності.

5. Необхідність гарантувати перспективи розвитку і здатність забезпечити свою політичну й економічну незалежність, державний суверенітет України.

6. Масовий відплив приватного капіталу за кордон замість інвестування вітчизняного господарства.

7. Необхідність концентрації та мобілізації ресурсів для розв’язання найважливіших завдань розвитку України, можливість вести нарівні конкурентну боротьбу на світових ринках.


Громадська необхідність націоналізації базових галузей народного господарства України очевидна, особливо в умовах економічної кризи. Потрібна тільки політична воля більшості народу України, яка може бути виявлена через всеукраїнський референдум. Результати референдуму можуть стати основою легітимізації ухвалення закону про націоналізацію базових галузей народного господарства. Величезні, незліченні багатства України мають приносити користь усім громадянам нашої країни, а не тільки кільком десяткам приватних осіб, котрі швидко збагатилися за рахунок народного добра і стали нуворишами-олігархами. Повернути народу України його загальне надбання, нажите й накопичене величезною працею поколінь протягом сторіч, — найперше і найблагородніше завдання кожної чесної людини в Україні.

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент HAH України, академік АПрН України,

народний депутат третього і четвертого скликань парламенту.

 


КОММЕНТИРОВАТЬ комментариев: 0
 
 
 
   
© Рабочая Газета, 2008-2010.