Розкажу я вам бувальщину, дуже подібну до казки. Але це все було насправді. Початок цієї історії сягає далекого 1887 року. А закінчення — у сьогоденні.

Як усе розпочиналося

РОКУ 1886-го у древньому Луцьку в сім’ї голови окружного суду Івана Десницького народилася донька, яку назвали Катрусею. Коли малій тільки-но сповнилось вісім місяців, а це було напередодні Нового 1887 року, до домівки судді випадково забрела стара циганка-ворожка. Угледівши крихітку, ворожка здивовано вигукнула:

— Е-е! Та вам Бог справжню принцесу послав! Даремно смієтеся, — обурилася вона, — це дитинча неодмінно стане колись принцесою! Згадаєте моє слово!

Потім вона глянула на суддю, на його дружину і додала:

— Ні, мабуть, не згадаєте. Тому запишіть, будь ласка, моє пророцтво.

Ті посміялись, але запис зробили.

Як у воду дивилася циганка: про те, що її слова стануть пророчими, батькові Катрусі дізнатися не судилося, бо через два роки потому суддя помер (його могилу, до речі, і сьогодні можна побачити під стінами Свято-Троїцького собору Луцька). Матір з двома дітьми переїхала з Луцьку до родичів у Київ. Та коли ж Катрі виповнилося 17 років, залишила цей світ і її матуся.

З близької рідні у Катрусі був лише старший брат Іван, який навчався в далекому Петербурзі. І тому, закінчивши на відмінно гімназію, Катря подалася в столицю до брата. А поселилася вона у далекої родички — молодої багатої вдови Олени Храповицької.

Минав 1904 рік, на Далекому Сході точилася кривава русько-японська війна, країна була охоплена патріотичним піднесенням, і дівчина вирішила, що її місце там, де страждають і гинуть люди, де вона зможе чимось їм допомогти. Дівчина записалася на курси сестер милосердя. У тому рішенні була ще одна мета, але прихована: київського нареченого Катрі зібрали на фронт, і вона мала надію зустрітися з коханим у пеклі війни та розділити з ним його долю.

Втім, не цуралася Катря і світських розваг. Вечорами, наприклад, вона навідувалася на бали, які влаштовувала її родичка. І саме там Катря зустріла справжнього принца Чакрабона, другого сина короля Сіаму Рами V. Принц з першого погляду покохав горду струнку красуню. Але Катря на любов царської особи не відповіла. Відразу ж по закінченні курсів медсестер вона вирушила на Далекий Схід. І ніякі умовляння — ні принца, ні брата, ні тітки — не змогли похитнути її наміру.

Відстань

ЗАЛИШИВШИСЬ на самоті, принц не знаходив собі місця. На фронт полетіли листи й телеграми, сповнені любові, тривоги і розпачу. Принц навіть намагався поїхати на фронт, подав російському військовому командуванню належний рапорт, але йому відмовили.

А Катря? Вона відповідала на листи, але листувалася ще й з київським коханим. Судилося так, що саме відстань розв’язала цей трикутник. Відстань охолодила київського молодика, і він зізнався дівчині в зраді, сповістив її, що покохав іншу. Відстань також довела, що кохання принца — справжнє.

Закінчилася війна. Катря жива-здорова повернулася до Петербурга з трьома бойовими нагородами. Однією був Георгіївський хрест, яким нагороджували не за гарні очі.

Аби не розлучатися з коханою, принц Чакрабон офіційно, в присутності Івана Десницького і Олени Храповицької освідчився Катрі в коханні. Щоправда, про ці заручини більше ніхто із знайомих принца не знав, передовсім цар Микола II, який вважався опікуном принца. Причина зрозуміла: все можуть королі, крім одного — одружуватися за коханням.

Одружитися за коханням

АЛЕ ЧАКРАБОН не здався. Влітку 1906 року він і Катря сіли у різні вагони потягу Петербург — Одеса. В Одесі пересіли на пароплав до Константинополя (знову у різні каюти), де одружилися і далі подорожували вже як подружжя. Але привезти дружину-простолюдинку, до того ж християнку, до палацу батьків принц не зміг. Залишив її у Сінгапурі, поїхав додому сам. Проте все приховане з часом відкривається.

Гнів матері не мав меж, а батько-король узагалі не захотів надалі бачити свого непутящого сина. Він звелів близько не підпускати його до королівського палацу. Коли принца поселили в окремий віддалений будинок, він одразу ж... перевіз туди кохану.

Наслідуючи короля і королеву, придворні й навіть колишні друзі перестали помічати Чакрабона. Але молодята у відчай не впали. Катря самотужки хозяйнувала, вивчала мову країни, звичаї.

Минає кілька місяців, і до королівського палацу почали надходити чутки, що ця чужинка зовсім не така, якою її уявляли, що вона вільно володіє тайською, досконало знає ще три європейські мови, носить лише тайське вбрання, суворо дотримується тайських національних та релігійних звичаїв. І, що найголовніше, наділена неабияким розумом. І лід відчуження навколо молодого подружжя починає поступово танути.

У березні 1908 року Катерина народила хлопчика. У короля Рами V це був перший онук, оскільки його старший син був не одружений і дітей не мав. Але король, який дуже зрадів, що онук не схожий на європейця, так і не приблизив до себе сина та невістку. Лише по його кончині принца з сім’єю перевезли до королівського палацу, Катерину урочисто проголосили принцесою Сіаму з наданням їй тайського ім’я На Пітсанулок.

Ось так збулося пророцтво старої циганки.

Життя — не казка

КАТРЯ стала принцесою, але королевою вона не була, як не став королем і принц Чакрабон. Через кілька років після смерті батька і він помер від застуди. На той час вони з Катериною були майже розлучені: норовлива українка не захотіла визнати другу дружину принца. Вона залишила Сіам і поселилася у Парижі, де і була з часом похована як принцеса Сіаму.

Але ця історія має продовження: сучасна королева Сіаму — рідна онука Катрі Десницької...

Луцьк.