сегодня: 22 июня, пятница
карта сайта обратная связь расширенный поиск
 искать

Выпуск № 222 от 10 декабря 2009 г.

 
Регистрация Вход
ПЕРВАЯ ПОЛОСА ВЛАСТЬ ПОЛИТИКА РЕГИОНЫ ЖИЗНЬ РЕКЛАМА ПАРТНЁРЫ КОНТАКТЫ ПОДПИСКА
Подписаться на наше издание через Интернет можно на сайте ГП "Пресса" www.presa.ua с помощью сервиса "Подписаться On-line"
Акценты дня



Архив

  « Июнь 2018 »  
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ ВС
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

  Главная / ДИСКУССИЯ / Компартія України заявляє про незаконність дій СБУ

10.12.2009 , № 222 от 10 декабря 2009 г.

при порушенні кримінальної справи щодо голоду 1932-1933 років

Фракція Комуністичної партії України у Верховній Раді підготувала звернення до Генерального прокурора України О.І.Медведька з метою проведення перевірки щодо додержання законності з боку працівників Служби безпеки України при порушенні та проведенні досудового слідства у кримінальній справі за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932-1933 роках. У зверненні йдеться:

“За наявною інформацією, 22 травня 2009 року Служба безпеки України порушила кримінальну справу за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932-1933 роках, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.442 Кримінального кодексу України. Підставою для порушення кримінальної справи стали звернення голови Українського інституту національної пам’яті Ігоря Юхновського, народних депутатів Григорія Омельченка, Олександра Чорноволенка, голови Асоціації дослідників голодоморів в Україні Левка Лук’яненка, голови товариства “Меморіал” ім. В.Стуса Романа Круцика, а також заяви інших громадян України з вимогами провести розслідування. Порушуючи кримінальну справу за наявною інформацією, СБУ керувалась нормами та принципами міжнародних конвенцій, стороною яких є Україна, а саме: Конвенцій ООН від 1948 року “Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього” й від 1968 року “Про незастосування терміну давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства”, а також Європейської конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 року.

Під час розслідування кримінальної справи СБУ зобов’язувалася неухильно керуватись Кримінальним кодексом України та Законом “Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”.


Шануючи всіх громадян, які пережили цю страшну трагедію в історії українського народу, усвідомлюючи моральний обов’язок перед минулими та наступними поколіннями українців і визнаючи необхідність відновлення історичної справедливості, утвердження в суспільстві нетерпимості до будь-яких виявів насильства, співчуваючи іншим народам колишнього СРСР, які зазнали жертв внаслідок трагедії 1932-1933 років, не можна погоджуватися з порушенням Службою безпеки України кримінальної справи за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932-1933 роках, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.442 Кримінального кодексу України, виключно керуючись політичною доцільністю, оскільки жодних правових підстав, передбачених чинним законодавством України, для порушення та проведення досудового слідства у зазначеній кримінальній справі не існує.

Слід зазначити, ст.8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставах, у межах й у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Ст.58 Конституції встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до ст.94 Конституції України закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачене самим законом, але не раніше дня його опублікування.


Кримінальний кодекс України, яким вперше введено ст.442 “Геноцид”, був прийнятий 5 квітня 2001 року (№ 2341-III), набрав чинності 1 вересня 2001 року. Отже, застосування зазначеної статті до подій, які мали місце у 1932-1933 роках, суперечить Конституції України, ч.2 ст.4 Кримінального кодексу України (злочинність і караність діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, який діяв на час вчинення цього діяння), ч.2 ст.5 Кримінального кодексу України (закон про кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, не має зворотної дії в часі), а також взагалі доктрині запровадження принципу верховенства права, проголошеного у ст.8 Конституції України, оскільки основним із фундаментальних принципів верховенства права є саме неможливість ретроспективного застосування норм кримінального права (окрім випадків скасування чи пом’якшення відповідальності).

При розслідуванні подій 1932-1933 років відповідно до чинного законодавства України мають бути застосовані норми Кримінального кодексу УРСР 1926 року (який не містив жодної подібної статті) або ж норми міжнародного права, які діяли в той історичний період. Але навіть міжнародні акти, на які посилається СБУ, а саме Конвенції ООН від 1948 року “Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього” й від 1968 року “Про незастосування терміну давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства”, а також Європейська конвенція про захист прав людини й основоположні свободи 1950 року були прийняті значно пізніше. У період 1932-1933 років зазначені міжнародні акти не діяли, крім того, у самих вищезазначених міжнародних актах не міститься норм, які б дозволяли застосовувати їх до подій 1932-1933 років, що мали місце на території Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

Також викликає низку питань визначення суб’єктів відповідальності у зазначеній кримінальній справі.

Суб’єкт злочину є необхідним обов’язковим елементом складу злочину. Питання про суб’єкта злочину, по суті справи, є питанням про особу, яка вчинила злочин і підлягає кримінальній відповідальності. Це випливає і з назви розділу IV Загальної частини КК України: “Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)”. Частина 1 ст.18 визначає, що “суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність”. Отже, суб’єкт злочину як елемент складу злочину характеризується трьома обов’язковими ознаками: це особа фізична, осудна, яка досягла певного віку. Передусім суб’єктом злочину може бути фізична особа, тобто людина. Цей висновок фактично закріплений у статтях 6, 7 і 8 КК, де йдеться, що нести кримінальну відповідальність можуть громадяни України, іноземці й особи без громадянства. Натомість, очевидним є факт відсутності суб’єктів у кримінальній справі, за якою проводиться досудове слідство Службою безпеки України. Кримінальне законодавство України передбачає порушення кримінальної справи щодо померлого лише з метою його реабілітації. Без визначення суб’єкта злочину судовий розгляд справи, порушеної СБУ, неможливий через відсутність складу злочину. За інформацією, розповсюдженою у ЗМІ, у протиправності порушення кримінальної справи за умови незаперечного факту — відсутності суб’єктів злочину впевнені навіть співробітники СБУ. Так відзначається необхідність внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу для повного розгляду в суді кримінальної справи про геноцид українського народу в 1932-1933 роках. Зокрема, зазначається, що обвинуваченими у цій справі є люди, яких уже немає в живих (організатори), а за нинішніми законами, якщо порушується кримінальна справа проти людини, якої немає в живих, при її розслідуванні встановлюються всі обставини злочину, але в результаті не виноситься офіційний вирок.

Це є ще одним підтвердженням факту протиправності порушення зазначеної кримінальної справи. Таким чином, СБУ під тиском певних політичних сил та виконуючи численні публічні заклики Президента України В.А.Ющенка порушила кримінальну справу, а сьогодні намагається внести зміни до чинного кримінального та кримінально-процесуального законодавства. Але навіть за умови внесення змін вони діятимуть лише на майбутнє, відповідно до фундаментального принципу верховенства права, закріпленого ст.8 Конституції України.

Положення національного кримінального законодавства жорстко визначає, що лише громадяни України, іноземці й особи без громадянства є суб’єктами злочину. Тут варто зазначити, що стаття 3 ККУ встановлює, що законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який грунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. А стаття 19 Закону України про міжнародні договори України встановлює: якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Але навіть враховуючи положення про міжнародну відповідальність держави, слід відзначити, що питання відповідальності держави неодноразово порушувалися в рамках міжнародного правосуддя. При цьому Конвенція про геноцид, яка становить частину національного законодавства, не містить окремих положень, що передбачають відповідальність держави (Міжнародний Суд. Прес-реліз № 2007/8 від 26 лютого 2007 року).

За наявною інформацією, СБУ, проводячи досудове слідство у кримінальній справі за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932-1933 роках, насправді займається встановленням історичної (на думку СБУ) правди, вшанування пам’яті мільйонів загиблих у 1932-1933 роках людей, для усвідомлення наслідків трагедії та відвернення подібних трагедій у майбутньому, натомість історичні дослідження не віднесені до компетенції Служби безпеки України. За повідомленнями прес-служби СБУ зазначена кримінальна справа вже налічує 253 томи, до розслідування цієї справи залучено понад 150 оперативних співробітників СБУ, що свідчить про порушення керівництвом СБУ ст.19 Конституції України, тобто виконання повноважень, не передбачених чинним законодавством України, а саме Закону України “Про Службу безпеки України”, жодна стаття якого не уповноважує СБУ на проведення історичних досліджень будь-яких питань.

Не можна не зазначити, що після місяців роботи слідчих СБУ, які в цей час мали б займатися безпосередніми обов’язками, було названо трьох звинувачуваних: Станіслава Косіора, його заступника Павла Постишева, а також Власа Чубаря. Невже потрібно було витрачати сотні бюджетних коштів і час, щоб дізнатися, хто керував Україною у 1933 році? Досить часто представники ЗМІ називають піар окремих українських високопосадовців навколо трагедії 1932-1933 років “танцями на кістках”, але чи не є це ще й “грабіжництвом на кістках”? Генеральна прокуратура України має дослідити, окрім іншого, й факт витрачання бюджетних коштів при вирішенні питання щодо “притягнення” до кримінальної відповідальності осіб, які вже були притягнуті до відповідальності, більш того, до них застосована вища міра покарання — розстріл. Невже Служба безпеки України не бачить різниці між історичними дослідженнями та розслідуванням кримінальної справи?

Таким чином, враховуючи викладене вище, порушення кримінальної справи за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932-1933 роках та проведення Службою безпеки України досудового слідства у ній є незаконним, прийнятим з грубими порушеннями Конституції України, кримінального та кримінально-процесуального законодавства”.

Враховуючи зазначені обставини, на підставі ст.227 КПК України фракція Компартії України у ВРУ просить:

1. Скасувати незаконні та необгрунтовані постанови слідчих, винесені при порушенні та в ході досудового слідства у кримінальній справі за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932-1933 роках.

2. Вжити заходів щодо притягнення винних у порушенні кримінально-процесуального закону до відповідальності, передбаченої законом.

 


КОММЕНТИРОВАТЬ комментариев: 0
 
 
 
   
© Рабочая Газета, 2008-2010.