У трьох регіонах України, в тому числі й на Слобожанщині, проводиться експеримент з передачі на обласний рівень системи професійно-технічної освіти. У Києві, Львівській та Харківській областях замовником на підготовку робітничих кадрів виступає регіон.

ЩЕ НЕМАЄ грунтовного аналізу цього пілотного проекту, а Міністерство освіти виношує плани повсюдно віддати справу підготовки робітничих кадрів на обласний рівень. Та не всі схвалюють такий поспішний намір. Серед них і директор Зміївського професійного енергетичного ліцею Володимир Вороний. У нього своє бачення перспективи розвитку системи профтехосвіти.

Містечковий підхід не годиться

– Володимире Михайловичу, чим вас не влаштовує запланований крок Міносвіти?

— Свою позицію поясню на прикладі нашого ліцею. Навчальний заклад бере початок від професійно-технічного училища №31. Його створено майже чотири десятки років тому в селищі Комсомольське, де в середині минулого сторіччя було зведено одну з найбільших теплових електростанцій європейської частини тепер уже колишнього Союзу.

ПТУ мало готувати робітничі кадри для неї, а також інших організацій Міністерства енергетики та електрифікації УРСР. Про його унікальність свідчить хоча б той факт, що на території України лише два енергетичних професійно-технічних училища. Вони потім були перетворені на ліцеї. У Києві готують будівельників для енергетики, а ми — ремонтників.

Ми здійснюємо первинну професійну підготовку робітників — юнаків та дівчат, котрі закінчили 11 класів, а також 9 класів середньої школи. Останні здобувають у ліцеї повну загальну середню освіту. “Потужність” нашого закладу чимала. Одночасно тут можуть навчатися майже 600 осіб.

Звичайно, Зміївській ТЕС та іншим підприємствам, що обслуговують її й розташовані в селищі Комсомольське, така кількість новачків не потрібна. Тому готуємо кадри й для інших промислових підприємств, близьких до енергетичної галузі. Скажімо, для Харківського турбінного заводу.

З огляду на сказане, вважаю, що не слід усі професійно-технічні навчальні заклади передавати на регіональний рівень. Доцільно деякі з них залишити на рівні державного підпорядкування. Тоді вони матимуть замовлення на підготовку кваліфікованих робітників не лише від регіону, де розташовані, але й від усієї країни.

Бізнесу не видно

– Напевно, приклад з очолюваним вами ліцеєм характерний для небагатьох професійно-технічних навчальних закладів. А системні проблеми існують у сфері підготовки робітничих кадрів?

— Із зміною суспільного ладу в Україні змінилась економічна ситуація: з’явилися власники заводів і фабрик, будівельних, транспортних, торговельних фірм.

Поки що роль роботодавця зводиться до платника податку. Бізнес не впливає на процес підготовки професійних кадрів, бо не працює Міжгалузева рада з профтехосвіти.

Система профтехосвіти сама формує собі держзамовлення, контролює його виконання, у тому числі й через працевлаштування. При такому підході немає зацікавлення в кінцевому результаті — якості підготовки професійних кадрів. І, як висновок, бюджетні кошти, на які існує профтехосвіта, а це майже два мільярди гривень, витрачаються неефективно. Про це красномовно свідчать висновки Рахункової палати.

Робітник — це престижно

– Не менш серйозна проблема — ставлення у суспільстві до робітника, його авторитет у державі. Утвердилася така думка, що до закладів профтехосвіти йдуть посередні особи, які погано вчились у школі. Мабуть, тому ПТУ було змінено на “красиві”, але малозрозумілі коледж та ліцей.

— Безумовно, суспільний статус робітничих професій слід підіймати. А для цього треба реформувати систему оплати, підвищити економічну мотивацію працівників.

І паралельно посилити виховання поваги до людини праці. Робити це слід як у сім’ї, так і в школі. У старших класах не завадив би курс професійної орієнтації, який відповідав би сучасним викликам.

Про це говорю, виходячи з досвіду нашого навчального закладу, девіз якого: “Кваліфікований робітник — це завжди престижно”. Педагогічний колектив значну увагу приділяє вивченню ринку праці та орієнтації юнаків і дівчат на здобуття робітничих професій. Разом зі шкільними психологами, соціальними педагогами вивчаємо інтереси школярів, їхні бажання та професійну спрямованість.

У всіх школах нашого Зміївського та сусідніх з ним районів розмістили свої стенди з правилами прийому й переліком професій, за якими готуємо робітничі кадри.

Навесні в ліцеї проводимо Дні відкритих дверей. Майбутніх абітурієнтів та їхніх батьків ознайомлюємо з навчальними кабінетами та виробничими майстернями, побутовими умовами. Особливу цікавість учні шкіл виявляють до виставок технічної творчості та конкурсів фахової майстерності. Такі зустрічі стають справжнім святом і завершуються яскравими концертами учасників художньої самодіяльності.

Профорієнтаційна робота дає нам змогу виконувати державне замовлення на підготовку кваліфікованих робітничих кадрів. Її результатом є конкурс абітурієнтів на окремі робітничі професії.

Реформа має прийти ззовні

– Володимире Михайловичу, яких змін потребує існуюча система підготовки професійних кадрів?

— Доречно вивести систему професійно-технічної освіти з Міносвіти і, можливо, підпорядкувати її уряду або Мінпраці, але не Державному центру зайнятості, як пропонує дехто. Та одного кроку замало. Потрібні системні зміни.

Слід створити нову модель кваліфікацій, яка б відповідала потребам ринку праці. До цієї справи доцільно залучити роботодавців. Варто активізувати систему навчання протягом усього трудового життя, неформальної освіти. Треба забезпечити можливість підтвердження компетенції, набутої таким чином, яка визнаватиметься роботодавцями й державою.

Зрозуміло, що система сама себе ще ніколи не змінювала. Реформа має бути ініційована ззовні. Діяти слід, як у медицині, за принципом “не зашкодь!”

Харківська область.