сегодня: 20 сентября, среда
карта сайта обратная связь расширенный поиск
 искать

Выпуск № 168 от 23 сентября 2009 г.

 
Регистрация Вход
ПЕРВАЯ ПОЛОСА ВЛАСТЬ ПОЛИТИКА РЕГИОНЫ ЖИЗНЬ РЕКЛАМА ПАРТНЁРЫ КОНТАКТЫ ПОДПИСКА
Подписаться на наше издание через Интернет можно на сайте ГП "Пресса" www.presa.ua с помощью сервиса "Подписаться On-line"
Акценты дня



Архив

  « Сентябрь 2017 »  
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ ВС
        1 2 3
4 5 6 7 8 9 10
11 12 13 14 15 16 17
18 19 20 21 22 23 24
25 26 27 28 29 30  

  Главная / НОВОСТИ ЖИЗНИ / Як жили наші діди-прадіди?

23.09.2009 , № 168 от 23 сентября 2009 г.

Як жили наші діди-прадіди?

Відносно недалеке минуле: липень 1920 — вересень 1939 року.

В Гощанському старовинному панському парку при вході висіло оголошення польською та українською мовами, що собакам й українцям вхід заборонений. Лише двічі на рік, в польські національні свята, українці могли погуляти парком під наглядом сторожі.


З прикордонних населених пунктів насильно виселяли українців, забирали в них землю і давали польським осадникам, які мали ополячити цю територію. Оплата праці українців була нижчою, ніж поляків. 1934 року в Гощі з цього питання відбувся страйк українських робітників, які будували військове містечко для поляків. Протиріччя нагніталися не між поляками й українцями, а між польськими панами і простими українцями. Українські поміщики, капіталісти та інші багатії знаходили спільну мову з польськими колегами, а от простих поляків також гнобили, але українці потерпали ще й від національних утисків. У комуністичні та інші прогресивні організації входили представники всіх націй, які спільно боролися за своє щасливе майбутнє — українці, поляки, євреї, чехи...

Українські школи взагалі були рідкістю. На всю Гощу і на кілька десятків сіл одна 4-класна українська школа, з дуже високою платою за навчання. Лише частина селянських хат складалася з двох невеликих кімнат, із земляною підлогою та великою піччю. Найбідніші будували хату з саману — спеціальним способом сплетеної соломи впереміш із глиною без жодної дерев’яної балки. Більшість селян жили в одній кімнаті, вся сім’я спала на полику. На печі спали взимку, де влітку стояла діжка з хлібом. Молодим давали ліжко — куль соломи, який прикривали рядниною. Діти спали в плетеній з лози колисці.

Коли надворі темніло, ніхто в хатах не світив, хіба що соломою в печі. Взимку, бувало, вийде зранку господиня на поріг і дивиться, де вже затопили піч, біжить туди взяти жару на розпал. Сірника різали на четверо, а гасу взагалі ніхто й не бачив. Тепер складно повірити, як можна жити без світла, без школи, лікарні, лікарів, лазні, дитячого одягу. В хаті жили, народжували, вмирали. Народжували на печі, під наглядом старшої жінки. Часто жінки під час пологів помирали. Не було жодної хати в селі, де б не помирала дитина, у багатьох кілька. Діти вічно босі, в спеку й мороз, на земляній підлозі. Невелика застуда призводила до захворювання легень і смерті.

Середняки, 5-7 сімей на село, мали до 20 десятин землі. Переважна більшість — бідняки, мали до 2 десятин поля. Частина з них навіть не мала змоги тримати корову: немає поля, немає парини, а отже, ніде пасти, з чого взяти корму. А ще ж треба тримати коня, щоб обробляти поля.

Працювали тяжко й багато, постійно шукали додаткових заробітків. Окремі мали кінну молотарку, прядильний верстат, частина наймитувала в польських панів та осадників, інші добували в крижаній воді річки Горині крейду, плели кошики, пиляли драбини, місили ногами глину й робили цеглу. Сіяли соток по 20-30 цукрових буряків і кіньми возили їх здавати на Бабинський цукрозавод. Одноросткове насіння цукрових буряків вивели радянські вчені, а тоді сіяли багаторостковим і всю весну проріджували “щітку”. Врожайність зернових була 80-120 пудів з десятини (10-14 центнерів з гектара). Самі сіяли все — від пшениці до конопель, з яких цілу зиму пряли, робили рушники, ряднини, шили простий одяг, з льону — спідню білизну. Ткацьких верстатів було кілька на село, у швачок, а веретено мала кожна господиня. З овечих шкур шили кожухи. Одно слово, вели повністю натуральне господарство, гроші мало хто й бачив. Більшість селян до школи не ходили, навіть польської. А якщо й ходили, то кілька місяців узимку...

Поляків не любили. У тій державі все було для них: добре оплачувана робота, навчання, пільги. Навіть називати себе змушували “панами”, а “пани” називали українців бидлом. У кого прізвище було подібне до польського, пропонували перехреститися в католицьку віру. На тих українців, які змінювали віру й зрікалися своєї національності — ставали поляками, поширювалися привілеї, якими користувалися вроджені поляки. Таких зневажали односельці. Наприклад, якщо в селі було два млини і власник одного з них був окатоличений, то селяни везли зерно не до нього, а до православного. Люди були дуже дружні й патріотичні. Полякам, а невдовзі й німцям, служили одиниці, до яких з презирством ставилися навіть родичі.

Віками конаючи в страшних злиднях, під паном, кожне покоління селян вело більш чи менш організовану боротьбу за краще майбутнє для всіх, хто власною працею заробляв на прожиття. Селяни боролись, ішли в тюрми, виходили з них і з новою силою організовували непокору владі, панам.

Значна частина селян переймалась ідеями побудови суспільства з рівними для всіх можливостями доступу до їжі (і це реально, бо багатьом селянам не вистачало навіть їжі), медицини, навчання, роботи й відпочинку. Поширювалися комуністичні переконання. Найбільші комуністичні організації (КПЗУ) були в Синьові, Гощі, Курозванах, Федорівці. Треба зазначити, що значна частина комуністів були відносно заможними селянами, людьми, які вміли і думати, і працювати. Вони ставили за мету домагатися кращої долі для своїх простих односельців. Не можна жити заможно і спокійно, коли поруч людина, тяжко працюючи, не може прогодувати, вивчити, вилікувати своїх дітей тільки тому, що вона бідна.

Сьогодні робиться все, щоб ми забули й не наслідували прикладів боротьби за люд­ське життя. Без влади своїх та іноземних панів. А ми пам’ятаємо, що 17 вересня 1939 року для більшості простих українських родин стало днем початку нових великих можливостей.

Володимир КОТАШЕВСЬКИЙ, перший секретар Гощанського РК КПУ.

Рівненська область.

 


КОММЕНТИРОВАТЬ комментариев: 0
 
 
 
   
© Рабочая Газета, 2008-2010.
Гостиница гатчина
Рейтинг отелей и Гостиниц Мира. Система бронирования Гостиниц
boutiquestolica.com
Скачать ксс в34
Возможность обсудить подкасты, скачать и проголосовать за них
css-csgo.ru
Ремонт ноутбуков
Строительство и ремонт своими руками. Журнал о ремонте и дизайне
comp23.com