сегодня: 18 ноября, суббота
карта сайта обратная связь расширенный поиск
 искать

Выпуск № 106 от 18 июня 2009 г.

 
Регистрация Вход
ПЕРВАЯ ПОЛОСА ВЛАСТЬ ПОЛИТИКА РЕГИОНЫ ЖИЗНЬ РЕКЛАМА ПАРТНЁРЫ КОНТАКТЫ ПОДПИСКА
Подписаться на наше издание через Интернет можно на сайте ГП "Пресса" www.presa.ua с помощью сервиса "Подписаться On-line"
Акценты дня



Архив

  « Ноябрь 2017 »  
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ ВС
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30      

  Главная / ДИСКУССИЯ / Де житимуть наші діти?

18.06.2009 , № 106 от 18 июня 2009 г.

Де житимуть наші діти?

Гаряча тема

Це запитання далеко не риторичне. Воно продиктоване злочинним розбазарюванням українських земель. І якщо на нього не відповісти конкретними захисними заходами, невдовзі з подачі недалекоглядних правителів держави Україна опиниться в економічній прірві.

Господар — зарубіжний інвестор

ЯК ВІДОМО, протягом ос­танніх десяти років світова ціна на пшеницю зросла удвоє. Саме тому в Україні утворилися приватні панські господарства по 50-300 тисяч гектарів ріллі та, як наслідок, виник майже стовідсотковий рівень безробіття на селі, а в тих селян, які мають роботу, оплата праці найнижча серед усіх галузей. На хвилі прибутковості до нашого аграрного сектора поринули іноземні інвестиції, які лише за останніх два роки зросли у десять разів.

На українських землях господарюють німці, поляки, голландці... Країни з величезною кількістю населення для розв’язання продовольчої проблеми приймають спеціальні програми скуповування землі за кордоном. Для них інтерес становить будь-яка держава, що має вільні орні площі. Причому іноземцям вигідніше вирощувати продовольство на наших землях для своїх потреб самостійно, аніж купувати його. І, судячи з усього, нинішня влада не збирається перешкоджати цьому процесу.

Чим пояснити апетит на наші території? А тим, що у більшості країн через різке зростання населення на одного жителя припадає вкрай мало ріллі — менше 10 соток. А на одного українця — 90 соток, в основному чорнозему. Тому й організація виробництва іноземцями у нас ефективніша від вітчизняної. Адже вони мають довготривалий позитивний досвід і використовують останні досягнення науково-технічного прогресу. Але основна перевага — наявність організованого ринку, на який вони постачають свою продукцію через свої надпотужні посередницькі структури. Зрозуміло, продають свою продукцію за вищу ціну, ніж вітчизняні виробники. Саме ця обставина прогнозує вірогідний негативний для українського народу сценарій розвитку — втрату землі. Навіть потужні вітчизняні латифундії (поки що з орендою земель) не встоять перед натиском іноземців, охочих прибрати у власність усі наші землі.

Шлях до резервації

І ЙОГО видно неозброєним оком. Село з упертою планомірністю очищають від “живого баласту” — селян. Невпинно реалізується ідея комерційного використання земельного простору латифундистами, без використання ручної праці, для одержання прибутку лише від автоматизованого виробництва. Видно й кінцевий варіант результату аграрної реформи — створення 500-900 латифундій або холдингів. Якщо держава не втрутиться у кинуті напризволяще процеси, окреслений сценарій буде остаточним. Переселення селян у резервації неминуче.

Здавалося б, тільки сліпий не бачить і глухий не чує, що коїться на селі. Високі державні очільники в один голос сурмлять: ми збережемо рідну землю, не віддамо її на поталу зайдам! Ці заяви лише заявами й залишаються.

Не захищає село гарант Конституції. Президент опікується лише власною персоною, інтересами родини, кумів та сватів. Такий же і наш горезвісний уряд, який, прикриваючись кризою, своїми діями вже сьогодні сприяє відпливу із сіл працездатних людей. Зокрема, при розподілі коштів із держбюджету на 2009 рік вирішили за рахунок відпочинку, оздоровлення сільських дітей та надання житла сільським спеціалістам зекономити мільярд гривень. Можновладцям байдуже, що такі заходи породжують безробіття, трудову міграцію, занепад сільської соціальної сфери, знелюднення місцевості.

Вихід є!

КОМУНІСТИ знають вихід із ситуації. Вони пропонують запровадити програму розвитку виробництва конкретних видів сільськогосподарської продукції. Особливу увагу слід звернути на підтримку трудомістких технологій у хмелярстві, льонарстві, картоплярстві, свинарстві, м’ясному і молочному скотарстві. Доцільно надавати через державний банк сільгосп­виробникам кредити під 3-5 відсотків, урегулювати співвідношення цін на сільськогосподарську та промислову продукцію, запровадити державні замовлення на сільгосппродукцію та вітчизняну сільгосптехніку. Доцільно зупинити чинність закону України щодо ратифікації протоколу про вступ України до СОТ, а іноземну продукцію сертифікувати.

Серйозні напрацювання містить підготовлений комуністами проект закону “Про внесення змін до Конституції України”. У ньому визначено, що земля є основним національним багатством і не може належати іноземним громадянам та юридичним особам. Право власності на неї гарантується. При цьому наголошується, що землі сільськогосподарського призначення не можуть бути об’єктом купівлі й продажу. У зв’язку з цим комуністи пропонують підготувати комплекс законів та механізми, що дадуть селянинові змогу після скасування мораторію продавати отриману на пай землю. Але держава повинна мати першочергове право купівлі землі за ринковою ціною — у недоторканний державний земельний фонд. Держава має контролювати продаж землі, не допускати її розбазарювання шахраям та спекулянтам на шкоду селянам. Створення недоторканного земельного фонду гарантуватиме продовольчу безпеку держави. Це справді державницький підхід, який переконує: торгувати треба не землею, а вирощеною на ній продукцією.

перший секретар Гощанського райкому Компартії України.

Рівненська область.

 


КОММЕНТИРОВАТЬ комментариев: 0
 
 
 
   
© Рабочая Газета, 2008-2010.