сегодня: 18 июля, среда
карта сайта обратная связь расширенный поиск
 искать

Выпуск № 86 от 19 мая 2009 г.

 
Регистрация Вход
ПЕРВАЯ ПОЛОСА ВЛАСТЬ ПОЛИТИКА РЕГИОНЫ ЖИЗНЬ РЕКЛАМА ПАРТНЁРЫ КОНТАКТЫ ПОДПИСКА
Подписаться на наше издание через Интернет можно на сайте ГП "Пресса" www.presa.ua с помощью сервиса "Подписаться On-line"
Акценты дня



Архив

  « Июль 2018 »  
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ ВС
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31          

  Главная / МНЕНИЯ / Мое письмо «отцам державы»

19.05.2009 , № 86 от 19 мая 2009 г.

Мое  письмо  «отцам  державы»

Каждое письмо, написанное читателями “отцам державы”, — настоящий крик души.Каждая строка здесь — пронзительна. Каждая фраза — это рассказ о жизни людей, нагло обманутых властью. Многие из этих писем невозможно читать без слез...

«Я  втрачаю  свій  життєвий  ресурс...»

“УКЛІННО прошу надрукувати мого листа президентові України, — пишет Олег Валентинович Мартыненко из села Холодная Балка Беляевского района Одесской области. — Я — інвалід, багатодітний батько, і моя сім’я майже на вулиці, у дуже скрутному становищі. А від влади немає ні підтримки, ні додержання наших конституційних прав.”

“Так от, — продолжает Олег Валентинович, — хочу поставити вам, Вікторе Андрійовичу, кілька запитань. Як і ви, я теж багатодітний батько. У мене четверо дітей, троє постійно на моєму утриманні — пенсії інваліда другої групи (у мене туберкульоз легень). Скажіть мені: чи можу я в такому становищі лягти в нашій країні до лікарні? Правильно! Не можу. Тому що мушу годувати сім’ю, одягати, виховувати дітей і якось лікуватися самому, щоб не померти від хвороби.

У нас багато говорять про безплатне лікування ТВС, але той, хто хворіє, або рідні хворого знають, про що я кажу. Ви бачили умови у протитуберкульозних лікарнях? По шість, по вісім, а то й п’ятнадцять осіб у палатах. А харчування? Про “безплатне” лікування я вже й не кажу. І давайте порівняємо з цим безплатне (без лапок) лікування та санаторно-профілактичне обслуговування депутатів ВР, чиновників вашої адміністрації та секретаріату, міністрів, інших високопосадовців. Яке там обслуговування? А харчування? Невже як у туберкульозній лікарні?

Так от, ви, гарант Конституції, скажіть мені: чому всі закони додержуються щодо депутатів та чиновників, а щодо звичайного, як у нас заведено казати, пересічного громадянина — ні? Ви, мабуть, забули, Вікторе Андрійовичу, що держава — це ми, народ. І що Конституція гарантує нам усі права (на жаль, на папері). Мабуть, тому всі права депутатів та держслужбовців вищого рівня захищені, а мені от уже багато років треба захищати свою сім’ю, своїх дітей самому...

У газеті “Київський вісник” від 18 квітня прочитав про вашу зустріч з представниками ЗМІ. Там ви казали (цитую): “Судьба Украины будет зависеть от выбора граждан страны на президентских выборах”. Так, звісно! Але мій вибір, Вікторе Андрійовичу, тепер не на вашу користь. Наобіцяли багато, але що отримав народ?

Наприклад, я не маю змоги лягти до лікарні, не маю коштів на ліки і житло для своєї сім’ї. Я знаю, що ризикую життям. Але ви “подарували” мені тільки цей вихід. І тому я маю надію, що про свої цінності, про які говорите ось уже п’ятий рік, будете говорити вже не як президент, а як пересічний громадянин.

Ви без кінця повторюєте: треба пам’ятати і вшановувати тих, хто поліг за Україну. Я згоден. Але чи не в тому ваші обов’язок та місія, щоб краще жилося живим, щоб ми не гинули від злиднів, голоду та хвороб? Від відсутності елементарного — доступних ліків та достатнього харчування, яких не вистачає мільйонам людей похилого віку. А скільки навколо “безхатченків”? Наразі я, мої діти та дружина теж “безхатченки”. Хіба “батько нації” не про це має піклуватись?..

Я сам не можу їсти, доки не нагодую навіть кота. А ви — можете! Народ бідує, а ви витрачаєте 500 мільйонів гривень на “реконструкцію” своєї резиденції — Маріїнського палацу. До речі, скільки їх у вас, цих резиденцій, десять, тринадцять, чотирнадцять?

Пам’ятаю, що 2004 чи 2005 року ви обіцяли підтримку держави сім’ям на власне житло. Говорили, що при народженні першої дитини держава сплачуватиме 25 відсотків кредиту, виданого на житло, при народженні другої — 50, а при народженні третьої дитини сплатить усі 100 відсотків. Цікаво, чи пощастило комусь? Нам — ні, бо відмовили в кредитуванні. Чому — досі не розумію...

Трохи про себе. Сам я виховувався в будинку-інтернаті для сиріт. У сім’ї нас було п’ятеро дітей. Дружина також із багатодітної родини, де було шестеро дітей. З 13 років вона вже доїла корів, щоб допомогти матері-одиначці. При цьому ще й ходила до школи. А ваші діти змогли б так, Вікторе Андрійовичу?..

Усі наші діти розумні, гарні. Чим вони гірші від інших? Тим, що вони діти звичайного вчителя, а не олігарха? Якщо це у вашій державі не так, то чому щодо моїх дітей не діють норми, які гарантує всім Конституція? Зокрема, статті 47, 48, 49 та стаття 34 (пункти 2, 3, 5) Житлового кодексу...

Я витрачаю свій життєвий ресурс. Я не можу прогодувати сім’ю, найняти житло. Зараз ми на вулиці. Всі! І немовля також... На всі мої клопотання, заяви, прохання про житло — лише купа відмов, непотрібних обіцянок або зволікання часу, якого в мене лишилось обмаль... Тому, Вікторе Андрійовичу, мене дуже вражає те, що ви занепокоєні долею деяких видів кажанів і виділяєте на їхній порятунок чималі гроші. Але я дуже хочу, щоб трохи краще було і моїм дітям”...

Не  помогают  даже  погорельцам

“ПРОЧИТАЛА в рубрике “Государство — это я!” письмо Людмилы Ивановны Дьяковой из Харькова, где она рассказала о своей печальной попытке получить помощь от государства, которую, в отличие от наших “нищих” депутатов ВР, рядовому гражданину не дают, и хочу добавить, что у нас в области на помощь не могут рассчитывать даже погорельцы. Говорю об этом не понаслышке, а на основании своего горького опыта, — пишет жительница Черниговщины Людмила Георгиевна Барабаш. — Пережив пожар и все его последствия — лечение в течение четырех месяцев в ожоговом отделении, четыре операции по пересадке кожи, имея все соответствующие документы, простые люди, в отличие от чиновников, не имеют права на помощь от “отцов державы”.

Точнее, право это, как мне сказали, мы имеем — в виде субвенции в размере 280 тысяч гривен на четырех погорельцев из села Скиток. И деньги эти Черниговская облгосадминистрация якобы выделила. Вот только ни нам, ни трем другим погорельцам это право ничего, кроме слез, унижения и разочарования, не принесло.

Сгорел наш дом, получил ожоги третьей степени (45 процентов тела) и стал инвалидом мой муж. А положенной помощи нет — растворилась в кабинетах облгосадминистрации. И нет на нее в этом государстве никакой управы!..

Мне очень больно обо всем этом писать. Мои бессмысленные хождения по кабинетам продолжаются. Нам очень плохо. Но... По имеющимся документам видно, что 140 из 280 положенных нам тысяч гривен почему-то вернулись в бюджет. А где остальные? Мы с мужем пенсионеры, имеем трех детей и четырех внуков и очень переживаем за них, ведь теперь точно знаем, что живем в стране, где человек совершенно не защищен, где на его горе наживаются сытые и наглые чиновники, совершенно потерявшие совесть, честь и достоинство...”.

 

Автор: Евгений ПАСИШНИЧЕНКО.
КОММЕНТИРОВАТЬ комментариев: 0
 
 
 
   
© Рабочая Газета, 2008-2010.