сегодня: 18 июля, среда
карта сайта обратная связь расширенный поиск
 искать

Выпуск № 67 от 14 апреля 2009 г.

 
Регистрация Вход
ПЕРВАЯ ПОЛОСА ВЛАСТЬ ПОЛИТИКА РЕГИОНЫ ЖИЗНЬ РЕКЛАМА ПАРТНЁРЫ КОНТАКТЫ ПОДПИСКА
Подписаться на наше издание через Интернет можно на сайте ГП "Пресса" www.presa.ua с помощью сервиса "Подписаться On-line"
Акценты дня




Архив

  « Июль 2018 »  
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ ВС
            1
2 3 4 5 6 7 8
9 10 11 12 13 14 15
16 17 18 19 20 21 22
23 24 25 26 27 28 29
30 31          

  Главная / МНЕНИЯ / Мое письмо «отцам державы»...

14.04.2009 , № 67 от 14 апреля 2009 г.

Мое  письмо  «отцам  державы»

Множество писем принесла в редакцию очередная почта рубрики “Государство — это я”. Свое отношение к жизни, к “отцам державы” высказывают жители Крыма и Луганской области, Запорожья и Львовщины, Черкасской и Одесской областей. Есть в этой почте и два письма с Подолии.

То  де  ж  наші  гроші?

ТАКИМ вопросом начинает свое письмо “отцам державы” житель Хмельницкого Петр Васильчук. “Уже й з найвищих державних апартаментів надходять тривожні сигнали: нема грошей! Дефіцит Держбюджету сягає 30 відсотків — до сотні мільярдів гривень, а Пенсійного фонду — до двох мільярдів. Волають про порятунок шахтобудівники, металурги, яким затримують зарплати. От-от заволають мільйони пенсіонерів!” — подчеркивает он. И продолжает:

“То де ж ті кляті гроші поділися? В природі існує закон збереження енергії, який каже, що енергія сама по собі не зникає, а лише перетворюється з одного виду на інший. Наприклад, з механічної на електричну. Так само гроші самі по собі не зникають, а перекладаються з одних кишень в інші, тобто з кишень бідних в кишені багатих. Отже, чим багатші багатії, тим бідніші бідняки.

Звідки мільярди в Ахметова, Пінчука, Льовочкіна та іже з ними? З “приватизованих” заводів і пароплавів. А доходи банків звідки? Нещодавно Нацбанк повідомив, що доходи українських банків у розпал кризи (за січень-лютий) збільшилися на 13,5 мільйона гривень. Звідки мільйонні статки більш як у 300 народних депутатів? Навіть з надвисоких депутатських зарплат і “матеріальних допомог” таких сум не наскладаєш. Це — від прихованого бізнесу або його лобіювання в законодавчому органі.

А що платять “маленьким українцям”?

У “клятому” Союзі була чітка градація тарифів: зарплату у 80 карбованців (на той час дорожчих за 80 доларів) отримували 4,8 відсотка працюючих; 80-100 — 11 відсотків; 100-140 — 29,5 відсотка; 200-300 — 22,1; 300-400 — 7,4 і понад 400 карбованців — 3,1 відсотка. Як бачимо, різниця від найвищого окладу до найнижчого — в п’ять разів. А в Україні?..

“Маленьких українців” заганяють за межу бідності ще й цінами! Власники товарів самі установлюють ті ціни, а їх ніхто не контролює. Як тут знову не пригадати факт із радянської доби? У Хмельницькому наприкінці 80-х в кооперативному магазині на якогось півкарбованця підняли ціну на “московську” ковбасу. Ця інформація дійшла до першого секретаря обкому партії Дикусарова. Буквально за лічені хвилини в його кабінеті був голова облспоживспілки. І розмова була дуже коротка: повернути попередню ціну і негайно доповісти особисто...

Мешканців квартир поголовно душать і тарифи на комунальні послуги. А за радянських часів вони платили тільки 15-20 відсотків вартості енергоносіїв і квартплати. Решту брала на себе держава, окрім того, квартири надавалися людям безплатно. Пам’ятаю, трикімнатна квартира (не “хрущовка”) обходилась у 20 карбованців (газ, електроенергія, радіо, телефон). Тепер така квартира потягне на всю мінімальну пенсію.

А найбільше грабують в Україні бідолашних селян. Наприклад, за літр молока заготівельники-посередники платять селянинові 1,5 гривні, а в усяких “суперах” продають за п’ять-шість гривень. Отож, посередники й “супери”, нічого не доклавши, отримують по півтори-дві гривні навару. А за радянських часів закупівельна ціна літра молока становила 43 копійки, а продавали його за 30 копійок. Решту дотувала держава.

Орендарі так званих селянських паїв платять орендодавцям, що самі захочуть, а земельну ренту привласнюють стовідсотково. Такий закон капіталізму, і в Україні його справедливо називають диким. Він живиться з грабежів...

А скільки треба грошей, щоб прогодувати полчища державних чиновників, яких учетверо більше, ніж було в Радянській Україні! Їм — високі зарплати, премії за вислуги, за ранги та ще й матеріальні допомоги. Скоротити б їх удесятеро, менше б об’їдали державну казну, менше було б корупціонерів та бюрократичної тяганини.

В Україні на людській біді найвищими у світі темпами плодяться мільйонери й мільярдери. Однак меценатство, спонсорство серед них рідкісне явище. Вони поки що самі наїдаються, будують розкішні палаци, купують наддорогі іномарки, розважаються в модерних ресторанах. Приклад знову ж таки беруть з верховних, передусім з президента. Він святкує в карпатській “Синєгорі”, де має готичний замок зі ставками з осетрами, басейнами, гірськолижним витягом, вертолітним майданчиком. У його володінні 11 тисяч гектарів лісу, куди спеціально завезено плямистих оленів і рідкісних муфлонів. У нього резиденція “Залісся” на території трьох районів Київщини, яка сягає 40 тисяч гектарів, з будинками для президента й офіційних делегацій. Обслуговують цей панський маєток 272 працівники. А ще з десяток резиденцій у Криму та інших екзотичних місцях.

То за що бездарному правителю такі розкоші за державний кошт? За те, що він накоїв в Україні і вчинив з власним народом, його давно слід було б переселити в “Лук’янівську резиденцію” для кримінальних злочинців...”

В  усьому  винні  ми  самі

“Я БЕЗПАРТІЙНИЙ, але сповідую ідею лівого спрямування, — пишет участник Великой Отечественной войны, ветеран труда В.Музыка из села Волковинцы Деражнянского района Хмельницкой области. — Капіталізм ненавиджу, бо навкруги брехня, свавілля, знущання, вбивство тощо.

Нинішні верховоди-правителі так і прагнуть облити брудом радянську владу. А самі ж при цій владі навчались безкоштовно, користувалися пільгами, вийшли в люди. Радянська влада набудувала їм стільки всього, що тепер мають що розкрадати. Наша влада називається “демократичною”. Але насправді ніякої демократії тут нема, бо вона починається там, де центром розвитку цивілізації, державної системи і самого суспільства є людина, особистість.

Що ж у нас? Хто думає про українця? Хто переймається його проблемами, бідами? Хто думає, що люди похилого віку не можуть купити необхідні ліки, без яких їм не жити? А вони ж, ліки, дорогі, недоступні, бо Нацбанк підняв курс долара для збільшення статків олігархів. А хто взяв кредит у тих злодійських банках, як йому його виплатити, коли ціна збільшилась удвічі?

Верховоди чубляться за державне солодке корито, що відбивається на простому смертному. Президент Ющенко понаставляв хрестів “голодомору” по населених пунктах, а в Києві вибудував меморіал на сотні мільйонів. Тим часом могили, пам’ятники захисникам Вітчизни руйнуються, занепадають.

У державі взагалі суцільні негаразди, куди не глянь — просвітку не видно. Ото ж роблю висновок: у всьому винні ми самі, виборці, бо обираємо тих, хто дбає лише про себе, а не про народ”.

 

Автор: Евгений ПАСИШНИЧЕНКО.
КОММЕНТИРОВАТЬ комментариев: 0
 
 
 
   
© Рабочая Газета, 2008-2010.