сегодня: 21 ноября, вторник
карта сайта обратная связь расширенный поиск
 искать

Выпуск № 135 от 29 июля 2008 г.

 
Регистрация Вход
ПЕРВАЯ ПОЛОСА ВЛАСТЬ ПОЛИТИКА РЕГИОНЫ ЖИЗНЬ РЕКЛАМА ПАРТНЁРЫ КОНТАКТЫ ПОДПИСКА
Подписаться на наше издание через Интернет можно на сайте ГП "Пресса" www.presa.ua с помощью сервиса "Подписаться On-line"
Акценты дня



Архив

  « Ноябрь 2017 »  
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ ВС
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30      

  Главная / ВЕСТИ ИЗ РЕГИОНОВ / «Соломинка» від тюрми

29.07.2008 , № 135 от 29 июля 2008 г.

 «Соломинка»  від  тюрми

Перший і єдиний в Україні центр адаптації колишніх засуджених, що діє біля містечка Броди на Львівщині, було створено 2 лютого 1994 року з ініціативи львівського журналіста Ігоря Гната. За 14 років через притулок пройшло близько 1100 осіб. Із них лише відсотків 10-12 повернулися назад, в ув’язнення.

Недовіра  влади  і  міліції  заважали  найбільше

— “ПРОТОТИП” нинішнього притулку я намагався організувати в 1993 році на занедбаній базі відпочинку в Карпатах, на межі Сколівського і Дрогобицького районів, — розповідає Ігор Гнат. — Однак збунтувалося місцеве населення: на колишніх зеків селяни пішли з вилами й косами.

Справа почала налагоджуватися, коли нам запропонували використовувати колишню ракетну базу, що неподалік Бродів. Ми існуємо на благодійні внески. Найважче було в перші роки. Найчастіше — через недовіру з боку влади й міліції (у притулок правоохоронці навідувалися з приводу і без приводу — як щось трапиться в районі, тут же з перевірками: “А може, це робота ваших підопічних?”) Траплялися інциденти і з деякими колишніми засудженими — спочатку дехто намагався “качати права”, спробував перенести до нас закони “зони”. Зазвичай таких бешкетників утихомирювали самі мешканці притулку.

Непросто було створювати власне господарство.

За  що  можна  позбутися  притулку

Нині тут мешкає 35 осіб, як правило, це сироти й самотні, які повернулися з місць позбавлення волі і яких ніхто ніде не чекав.

— Ми забезпечили їх найнеобхіднішим: харчуванням, одягом,  медичним обслуговуванням, роботою, — каже Ігор. — При притулкові діє служба соціальної адаптації, яка поновлює “сиріткам” (так я називаю всіх підопічних) документи — паспорти, трудові книжки.

Виживають завдяки праці. Мають досить непогане фермерське господарство — багато різної живності (корів, бичків, кіз), городи й теплиці (місцева влада виділила 15 гектарів орної землі). Організували кемпінг, поруч спорудили автомайстерні і столярку (в планах на майбутнє — розпочати виготовлення будматеріалів). Улітку і восени підопічні допомагають сусіднім фермерським господарствам збирати врожай, зазвичай із ними розраховуються продуктами харчування.

Складові їхнього побуту — людське ставлення до всіх без винятку підопічних і жорстка дисципліна, суворіша, ніж в армії. У притулку є режим дня: підйом о 7-й, з 8-ї ранку до 5-ї вечора — робота. Після 17-ї кожен має право займатися своїми справами. Крім того, мешканці притулку повинні дотримуватися  сухого закону. Тих, хто порушує режим, намагається ухилятися від роботи, не дотримується сухого закону, попадається на крадіжках (трапляється тут і таке), вказують на двері.

Доля  у  «сиріток» —  різна

За 14 років через центр пройшло близько 1100 колишніх засуджених. Останнім часом за рік сюди приходить 120-140 осіб.

Потрапляють по-різному: одні дізнаються про притулок через ЗМІ або через своїх “колег” по нарах, інших скеровують працівники колоній, спецприймальників, міліції.

— Багато тих, з ким довелося спілкуватися, вельми яскраві  особистості, — додає Гнат. — У кожного з них своя історія і своя зламана доля. Пам’ятаю, жив у мене дід (йому було вже за 70), який за колючим дротом провів понад 50 років. У притулку він пробув лише кілька місяців і каже: “Ні, хлопці, воля на мене тисне, йду я назад”. Украв десь гаманець і здався міліції. “Вклепали” йому п’ять років.

Чимало підопічних мають золоті руки. Був у притулку майстер, який такі картини малював, що їх можна було віддавати на престижну виставку. Інший віртуозно ремонтував машини — будь-яке авто в буквальному розумінні слова міг із заплющеними очима розібрати і скласти. Близько 90 відсотків колишніх засуджених, які тут побували, змінили своє життя і стали такими ж, як усі ми. Доля в них склалася по-різному. Чимало колишніх “сиріток” сьогодні мешкають неподалік, у сусідніх районах. Вони знайшли свої “половинки”, одружилися, мають дітей.

— Згадуючи своє кримінальне минуле, багато хто з них казав мені: якби я отримав таку допомогу після першої відсидки, то вдруге за грати ніколи не потрапив би, — закінчив мій співрозмовник.

Львів.

 

Автор: Виктор ГАЙ.
КОММЕНТИРОВАТЬ комментариев: 0
 
 
 
   
© Рабочая Газета, 2008-2010.