сегодня: 25 ноября, суббота
карта сайта обратная связь расширенный поиск
 искать

Выпуск № 121 от 08 июля 2008 г.

 
Регистрация Вход
ПЕРВАЯ ПОЛОСА ВЛАСТЬ ПОЛИТИКА РЕГИОНЫ ЖИЗНЬ РЕКЛАМА ПАРТНЁРЫ КОНТАКТЫ ПОДПИСКА
Подписаться на наше издание через Интернет можно на сайте ГП "Пресса" www.presa.ua с помощью сервиса "Подписаться On-line"
Акценты дня




Архив

  « Ноябрь 2017 »  
ПН ВТ СР ЧТ ПТ СБ ВС
    1 2 3 4 5
6 7 8 9 10 11 12
13 14 15 16 17 18 19
20 21 22 23 24 25 26
27 28 29 30      

  Главная / НОВОСТИ ОБЩЕСТВА / Біблія для смертника

08.07.2008 , № 121 от 08 июля 2008 г.

Біблія  для  смертника

У Львівському СІЗО Андрій Харчук пропрацював 16 років. Спочатку на посаді контролера, потім — корпусового. Наглядав за особливо небезпечними рецидивістами, в’язнями-жінками, смертниками. З роботи звільнився за власним бажанням — відразу після довгоочікуваної вислуги років.

СВОЮ колишню роботу пенсіонер МВС Андрій Харчук називає каторжною і невдячною. Себе — каторжником у відставці й найстійкішим поборником смертної кари...

— Ким я був у слідчій в’язниці? Швидше, офірним цапом, — розповідає Андрій. — Начальство постійно докоряло — заснув на посту, погано стежив за дисципліною в камерах, розмовляв з ув’язненими. “Підопічні” ж постійно діставали образами — відігравалися за умови утримання. Наче я винний у тісноті в камерах, антисанітарії, перебоях з водою, у некалорійній їжі тощо. А я приходив додому “в милі”, все тіло боліло, ноги гуділи, голова — як у божевільного.

Найбільші труднощі виникали через брак контролерів (бракує їх, до речі, й сьогодні, щоправда, не так гостро). Охороняти 2000 зеків у нічну зміну заступало 10-12 осіб (замість 25-30). Один наглядач мав два пости. Були серед них “щасливчики”, які обслуговували 10-15 загальних камер — 200-300 в’язнів.

Збоку це мало вельми кумедний вигляд. Глибока ніч, а тюремне життя вирує: крики, вереск, лайка. Двері камер здригаються від грюкоту. А тюремним коридором, як очманілий, бігає захеканий, спітнілий контролер.

Найчастіше він “летів”, щоб вислухати чергову скаргу чи прохання. Наркомани, в яких починалась “ломка”, просили пігулок, любителі “чифіру” — води й паперу, щоб розпалити вогонь. Не даси — палитимуть наволочки і простирадла. Траплялося, що контролера кликали просто так, заради “приколу”. Кидали в тарілку із супом таргана і скаржилися на антисанітарію.

Носив із камери в камеру передачі. На таку поступку адміністрація ізолятора пішла під тиском ув’язнених. Як правило, доводилося носити їжу, чай, сигарети. Якщо візьмеш “посилку” і не передаси, тебе відразу викриють: зеки між собою перестукувалися.

Заглядав у вічка камер, пильнував, щоб не сталося, не дай Боже, НП — самогубства, втечі, вбивства. Завдання було не з приємних. В’язні, помітивши, що за ними спостерігають, “вітали” контролера лайкою, дулями, оголеним задом чи “передом”.

Добросовісно стежити в таких умовах за дисципліною, не заснути перед ранком на посту було нереально.

Чергування на посту, де сиділи засуджені до смертної кари, вважалося “халявою”. Під нагляд контролера, як правило, потрапляло 5-7 одягнутих у смугасті роби в’язнів. Утримувалися вони в тісних одномісних камерах — там постійно було світло і грало радіо. На прогулянки вони не ходили, лише в лазню і на побачення з адвокатом.

На цьому посту можна було цілу ніч відпочивати. Зеки (здебільшого це були жорстокі вбивці) поводилися тихо — не кричали, не грюкали у двері, не докучали скаргами. Спали здебільшого вдень, уночі нервово ходили по камері й годинами писали касаційні скарги і прохання про помилування. Я читав ті “чолобитні” — нерідко на 15-20 сторінках. Дуже часто це було обдумування своїх вчинків і щире каяття.

Багато в’язнів “ударялося” в релігію. Очікуючи відповіді на касаційні скарги, перечитували гори релігійної літератури, ставали віруючими, просили, щоб привели в камеру священика. За час роботи в СІЗО я десятки разів передавав у камери смертників Біблію. Були випадки, коли купував її за свої гроші — бачив, як людина мучиться, як їй тяжко.

Коли смертну кару скасували, ситуація змінилася. Багато “смугастих” в’язнів почало поводитись, як звичайні зеки. Тих, що мучились у камерах, каялись, обдумували свої вчинки, стало набагато менше.

Запам’ятався бандит-“відморозок” із Стрий­ського району. Довічно ув’язнили його за три скоєних з особливою жорстокістю вбивства. Угруповання, до складу якого він входив, полювало за підприємцями, які займалися валютними операціями й нерухомістю. Щоб дізнатися, де сховано гроші, своїх жертв бандити піддавали жорстоким тортурам — виривали нігті, прибивали цвяхами до підлоги вуха, розпорювали животи.

У слідчій в’язниці цей “відморозок” качався, читав детективи і весь час діставав контролерів. Говорив: “Ви тут сидите разом зі мною. На мене братва гроші збере, і я рано чи пізно все одно вийду. А ви, мусори, тут згниєте”.

Для таких в’язнів смертна кара — єдине справедливе й адекватне покарання. Однак сьогодні це розуміють чомусь лише депутати-комуністи.


Львів.

 

Автор: Виктор ГАЙ.
КОММЕНТИРОВАТЬ комментариев: 0
 
 
 
   
© Рабочая Газета, 2008-2010.