№ 78 от 25 апреля 2008 г.

Юнi герої завжди з нами

22 квiтня 2008 року виповнилося 65 рокiв з дня загибелi групи “Прапор”, яка дiяла в окупованих Сумах iз жовтня 1941 року до квiтня 1943-го.

ГЕРОЇВ згадали поiменно в музеї бойової слави школи № 2 м. Суми — тут вони навчалися. Майбутнiй керiвник пiдпiльної комсомоль­ської групи Дмитро Косаренко в червнi 1941 року отримав атестат зрiлостi. А вже у жовтнi 1941-го в мiстi почали хазяйнувати фашисти, i на парканах заряснiли накази, якi здебiльшого закiнчувалися словом “розстрiл”.

Комсомольцi не могли змиритися з цим. Без будь-якого наказу, за велiнням власного серця Дмитро Косаренко, Володимир Теребун, Олексiй Гранiн, Анатолiй Зубченко згуртували навколо себе комсомоль­сько-молодiжний актив мiста. Групу очолив Дмитро Косаренко. Пiдпiльники розповсюджували листiвки з повiдомленнями Радянського iнформбюро, псували телефонний зв’язок, здiйснювали диверсiї на залiзницi.

У лютому 1943 року Дмитро Косаренко i Володимир Теребун налагодили зв’язок iз партизанським з’єднанням Героя Радянського Союзу М.І.Наумова, зустрiлись iз секретарем Сумського пiдпiльного обкому партiї М.Т. Лукашковим.

Комсомольськiй групi присвоїли офiцiйну назву “Прапор”. Юнi месники були забезпеченi лiками, лiтературою та листiвками. Кожен член органiзацiї, яка на той час налiчувала 26 осiб, одержав конкретне бойове доручення. Група посилила свою бойову i пропагандистську дiяльнiсть.

Вiдважнi юнаки пiдпалили телефонну станцiю, висадили в повiтря вiйськовий ешелон, склали карту-план, на якiй були позначенi мiннi поля та вогневi пункти ворога, i передали її радянським вiйськам.

Але у квiтнi 1943 року гiтлерiвцi заарештували керiвникiв групи “Прапор”. Незважаючи на нелюдськi знущання, комсомольцi не назвали жодного iменi товаришiв. 22 квiтня, в день народження В.І.Ленiна, їх розстрiляли.

Та нi роки, нi полiтична атмосфера, нi спроби переписати iсторiю не владнi стерти з пам’ятi подвиг юних сумчан.

Вони не могли знати про подвиг молодогвардiйцiв Краснодона, вони писали безсмертнi сторiнки iсторiї своїми руками i своїми серцями, вони пiшли своєю дорогою в Безсмертя.

Ми пам’ятаємо про них. Здається, це не так багато, але водночас так складно — пам’ятати...

Катерина БОЖЕНКО.