№ 5 от 12 января 2018 г.

Маланка ходила, васильки носила

Народні перлини

«Бессарабія – бездонне джерело фольклору в поєднанні з сьогоденням, – каже знавець довколорелігійних звичаїв та обрядів Василь Григорович Швидкохід із Придунав’я. – Після різдвяних колядок напередодні старого Нового року 13 січня святкуємо Щедрий вечір. За християнським календарем це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об’єднались, і тепер маємо Щедрий вечір, або свято Маланки».

З  якого  роду-племені?

–А ХТО така преподобна Меланія? З якого вона роду-племені?
– Свого часу я занурився в різні джерела і з’ясував, що ім’я Меланія є майже в усіх європейських народів з певними видозмінами і значеннями. У греків, наприклад, це – чорна, темна. В італійців – ніжна, ласкава. У німців – тверда, рішуча. У французів – весела, співуча. У словаків – привітна, гостинна. У нас – мила, люб’язна.
– Безліч жінок мають це ім’я. Та лише одній з них історія подарувала іменне свято. Де вона жила?
– У Римі. Її батько був сенатором. Виховувалася вона в християнському середовищі. У вісімнадцять років вродлива дівчина вийшла заміж за простого юнака. Після трагічної загибелі батька (його корабель потрапив у шторм і потонув) успадкувала велике багатство. Та не довго Меланія ним втішалася. Незабаром гинуть її діти, і благочестива пара вирішує присвятити себе служінню Богу й продає все майно, а виручені кошти передає на утримання бідних, вдів, дітей-сиріт. Відкриває жіночі та чоловічі монастирі, сприяє поширенню християнства серед різних народів. Відходить Меланія  в інший світ 13 січня 439 року після Різдва Христового. Ховають її в палестинському місті Елевферополі, що між Єрусалимом та Газою, якого немає на карті, бо постійні війни перетворили його на руїни. Зате в пам’яті народній залишилася слава про благодійницю Маланку. І день завершення її земного життя став празником покровительства жінок як хранительок домашнього вогнища.
– І як цей празник з’явився в Придунав’ї?
– Він прилетів на крилах православ’я. Обріс чудовими звичаями та обрядами. В моєму роду з діда-прадіда його дуже любили, брали участь у веселих дійствах.
– Як будете святкувати цього року?
– Так, як і торік…

Благословіть  щедрувати!

ХОР хлопчачих голосів під вікном:
– Благословіть щедрувати!
– Щедруйте! – відповідаю, і подвір’я заполоняє веселий спів під калатання дзвіночків:
Маланка ходила,
Васильки носила,
Васильку – наш батьку,
Пусти нас у хатку,
Бо ми жито жали,
Золотий серп держали.
Кадильницю мали.
Кадіться ви, люди,
Бо в нас Христос буде.
Столи застеляйте.
На Бога гляньте,
А нам калач дайте.
Наприкінці щедрувальники дружно вигукують:
– Добрий вечір! З Маланкою вас вітаємо! Будьте здорові! На цьому слові – залатайте дзвоника!
– А короткої, щоб не замерзнути, можете? – запитую.
І хлопці заспівали:
Щедрик-ведрик,
Дайте вареник,
Грудочку кашки,
Кільце ковбаски…
А ще мало –
Дайте сала.
Бо як не дасте ковбасу,
Я вам хату розтрясу.
– Ну-ну-ну, – махаю руками, – отак уже й розтрясете. Ходіть-но сюди, я відкуплюсь, – і висипаю їм у полотняний мішок миску різних ласощів. Потім «латаю» дзвоника гривнями й випроводжаю щедрівників із Богом у білу заметіль.
Моя Дарина попереджає сина, щоб довго не ходив, бо має прийти Маланка з рядженою ватагою.
І защедрувало село. Одні виходять із двору, інші заходять. Вулиця перегукується з вулицею, куток з кутком. Щедрують по всій Україні. Зичать господарям всіляких благ, щоб було вдосталь у полі, в коморі, в кишенях і холодильниках, щоб люди одне одному допомагали, бо так Христос учив. Уже четвертий рік у щедрівках звучать слова про мир на землі та припинення війни в Донбасі.

І  вдарив  гарапник

АЖ  ОСЬ несамовито завалував Сірко.Чути «постріли» гарапника, передзвін металевих тарілок, ревище якихось звірів, цапине бекання, і над усім цим, коли у двір вкотилася засніжена ватага, загримів голос Старшого або, як потім стало відомо, Салдата:
– Тихо-о! Без майой каманди – і нє дихні!
Гості замовкли. Салдат став перед дверима:
– Вхаді па аднаму да струсі снєг. Пєрвая – Маланка. Наведі там парядок.
Пов’язана квітчастою хусткою, з густо нафарбованими бровами, щоками й губами, прожогом влетіла в хату огрядна молодиця й поквапливо засушеним гусячим крилом почала змітати пилюку з лави, столу, вікон, припічка, лежанки, портретів, телевізора, стрибнула на лаву й обвела ним кілька разів довкола ікони, потім ступнула вниз і заходилася пишним віником мести до порога. Закінчивши, зупинилася перед Салдатом, тричі тупнула чоботом і відрапортувала:
– Готово, пане.
– А ти вніматєльно мела? – питає Салдат. – Может, над сталом ілі лавой какая ядрьоная вошь спряталась? Штоб нікакого зла не осталось.
Дарина Федорівна шепнула Миколці:
– Маланка – це дядько Іван Сватаненко, який разом із татом працює і нам допомагав паркан лагодити. А Салдат – Андрій Кіпарис, старший брат твого товариша Кузі…
Маланка перелічила все, що зробила. Задоволений Салдат швидко запустив до хати своїх супутників – вертлявих і галасливих. У двоногому ведмедеві у вивернутому навиворіт кожуху неможливо розпізнати сільського водія Федора Аністратенка. А цап нелюдським голосом волав, виривався з налигача, якого тягнула до себе кістлявими руками Баба-яга, силкуючись здоїти бородатого. Дивовижне дійство завирувало, закрутилось. Ось до хати ускочили троє вбраних у чудернацький одяг чи то негрів, чи то інопланетян – обличчя чорні, як сажа, лише очі виблискують, і забігали по колу, витанцьовуючи й щось вигукуючи. Від усього цього віяло чаклунством, яке чомусь нікого не лякало, а лише звеселяло.

Ой,  сивая  та  і  зозуленька

УПРОДОВЖ  усього цього часу висока циганка в модній турецькій шкірянці, підперезаній шматком червоного полотнища, розкинувши на столі карти, приворожувала моїй родині щасливу долю. А невдовзі пролунала команда Салдата:
– Хватіт. Таперича щадровать!
Умить гості наблизились один до одного і так доладно заспівали, що в нас аж сльози на очах проклюнулися.
Ой, сивая та і зозуленька,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Усі сади та і облітала,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А в одному та і не бувала,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А в тім саду три тереми,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
У першому красне сонце,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
У другому ясен місяць,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
А в третьому дрібні зірки,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Ясен місяць – пан господар,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Красне сонце – жона його,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Дрібні зірки – їхні діти,
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!
Ватага низько вклонилася нам із Дариною та дітьми. Салдат підсумував:
– Вот ми із вашей хати вимелі всякоє мусорноє сміття, оградили вас от злих духов, разних хворостєй, навєтов, наворожили вам добра, довгих лєтов щасливой жизні. Работу продєлали большую. А по работе – ращот.
Моя Дарина спробувала почастувати їх вином, але Салдат замахав руками:
– На работе не берьом ні каплі в рот.
Я учинив розрахунок із Салдатом, і кумедна ватага залишила нашу садибу…
Отака вона, бессарабська Маланка.