№ 105 от 15 июня 2011 г.

Ой, хмелю, мій хмелю

Скандал

Безвідповідальні дії чиновників Мінагрополітики призвели до занепаду однієї з важливих галузей народного господарства, провокуючи правові порушення та кримінальні злочини.

Диму без вогню не буває
ДВОЄ школярів назбирали в леваді глоду, прилаштували наповнені пакети до велосипедних рам і зібралися додому. Вони були з тих юних ентузіастів села Гвіздава, які допомагали місцевій аптеці заготовляти цілющі трави й плоди.

Сонце сховалося за обрій, уздовж левадного рівчака почав клубочитися туман. Але, придивившись, діти помітили, що туман схожий на дим. Знаючи, що диму без вогню не буває, вирішили з цікавості перевірити. Побачене вразило. Три самоскиди стояли на безпечній відстані від величезного багаття. Шестеро чоловіків вилами ворушили якісь брикети, щоб прискорити горіння. Вітер гнав дим у бік лозняка.

— Ви псуєте природу, — гукнули школярі й пригрозили: — Ось поїдемо в село й викличемо міліцію.

Поява несподіваних свідків не сподобалася “прискорювачам горіння”. Вони схопили дітей, скрутили їм руки, відвели до машини, а зламані велосипеди кинули у вогнище. Самі ж, продовжуючи орудувати вилами, пили горілку й щось жували. Згодом п’яні голоси затягли “Ой, хмелю, мій хмелю”...

Наступного дня гуділо все село. Поїхали діти по глід і як у воду впали. Дільничний мотоциклом “облетів” рівчак і натрапив на бідолах за кущем лози із скрученими дротом руками й ногами. З’ясувалося, їм вдалося з глибини виповзти на мілину...

За фактом злочину порушено кримінальну справу. За відбитками шин знайдено власників самоскидів, а винних у замаху на вбивство покарано. Тим часом люди заговорили про те, що лиха могло й не трапитись, якби наші горе-господарники не палили в яру зайвий хміль.

Докотилися чутки й до аудиторів Рахункової палати України. А вони уміють розкопувати...

Гроші... в землю?

ЗДАВНА в Україні основними майстрами вирощування хмелю та виготовлення хмелярської продукції вважаються вінничани й житомиряни. А на окремих територіях Житомирщини в галузі працює понад 60 відсотків населення, зайнятого в сільському господарстві. В радянський період тут вирощували хміль згідно із замовленнями. Не більше, не менше. Бо ця культура має здатність швидко псуватись. У роки незалежності виникло інше гасло: чим більше, тим краще. Хоча нинішня потреба у галузевій продукції в сотні разів меньша від колишньої.

Дбайливому господарю, якби таким було Мінагрополітики, слід би врахувати цю обставину і відповідним чином діяти. Однак діють навпаки. Результат очевидний: суцільна затовареність складів. На 1 січня 2011 року на тій же Житомирщині накопичилося понад 550 тонн залишків нереалізованого хмелю, що становить 61,4 відсотка валового збору хмелю продукції в Україні торік.

Однак дотація галузі зростає. Якщо в Європі розмір державної підтримки хмелярства не перевищує 500 євро на гектар насаджень, то в Україні цей показник сягає за 3000 євро. Така державна щедрість, за висновком аудиторів, зумовлена “потужним аграрним лобі у Верховній Раді та Мінагрополітики”. Чиновники, які обіймають впливові посади у владних інстанціях, зловживаючи службовим становищем, систематично вписують у проект бюджетних асигнувань завищену цифру. За таку турботу отримують вагомий “відкат”.

Аналіз показує, що протягом 2008–2010 років із державного бюджету надано підтримки аграріям Житомирщини в розмірі 219,8 мільйона гривень, з яких 79,7 мільйона (або 36,3 відсотка) спрямовано на розвиток хмелярства. При цьому державна підтримка цієї галузі з розрахунку на одну гривню продукції перевищувала середній рівень державної підтримки інших галузей господарства 2008 року в 33 рази, 2009-го — у 65 разів, 2010-го — у 125 разів! І ця “підтримка” йде по зростаючій.

Творча фантазія “хмелешефів” безмежна. Протягом 2008-2009 років із державного бюджету відшкодовано ВАТ “Укрхміль” (Житомир) витрати на посадку та догляд за молодими насадженнями на площі 27,95 гектара в сумі 1667,3 тисячі гривень, які 2010 року не доглядались і з яких не отримувався врожай.

Не менше здивував аудиторів факт компенсації витрат товариствам “Андріяшівка-хміль”, “Гранд” та ФОП Бурківський С.П. у розмірі 4817,8 тисячі гривень. Виявилося, що протягом 2008–2010 років ці господарства взагалі припинили вирощувати хміль.

Не одержали перевіряючi відповіді й на запитання, на яких підставах Мінагрополітики наказом від 14.12.2010 року №818 затвердило господарству “Еліта-хміль” суму відшкодування з держбюджету в розмірі 860,5 тисячі гривень на придбання хмелярських знарядь та реконструкції хмелешпалер, незважаючи на те, що це господарство не має ані сотки хмеленасаджень. Водночас багато підприємств, витрачаючи бюджетні кошти на закупівлю елітних саджанців хмелю в німців та чехів, вирощують урожай, який не має попиту. От і суши голову над тим, що з ним робити — спалити, втопити в болоті чи приорати.

Загалом у період 2008–2010 років через хмелеве марнотратство закопано в землю майже 100 мільйонів гривень. І нікому — нічого.

Кого влаштовує цей розгардіяш?


–ХОЧ ЯК це прикро, — відповів на запитання керівник Рахункової палати Валентин Симоненко, — але дорога веде в Мінагрополітики. Наші фахівці неодноразово звертали увагу керівництва цього відомства на неприпустимість розтринькування державних коштів. Однак зрушень ніяких.

За словами Валентина Костянтиновича, розгардіяш у хмелярстві “узаконений... беззаконням” таким чином: галузь “причепили” до виноградарства і садівництва. З подачі Кабміну ухвалено Закон України “Про збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства”, чинність якого обмежили чотирма роками. Потім депутати лобіюють у Верховній Раді ухвалення спеціального закону щодо продовження чинності “відпрацьованого” закону на черговий термін. А чому б не надати важливому правовому документу можливість діяти безстроково? Висновок аудиторів: так простіше чинити беззаконня.

Ой, хмелю, мій хмелю...