№ 94 от 28 мая 2011 г.

Ходять скарги по колу

Українське село занепадає: і економічно, й соціально. Намагання простої людини привернути увагу влади до проблеми наштовхується на чиновницьку байдужість. Про це з гіркотою розповідає слобожанський пенсіонер.

Село неначе погоріло


“УСІ СВОЇ 65 років я прожив у рідному селі, — пише до редакції наш читач Григорій Замета, із Бородоярського Балаклійського району Харківської області. — Наші батьки, а потім уже ми — діти повоєнного часу — трудилися не покладаючи рук, щоб зростав колгосп, поліпшувалося життя на селі. Отримували платню й натурою, і грішми. Господарство допомагало своїм трударям зводити нові будинки, споруджувало школу, клуб, медпункт. Ми купували телевізори, холодильники, а дехто й автомашини”.

Далі Григорій Дмитрович розповідає про занепад, що стався за роки незалежності України як у всій державі, так і його селі. Місцеве господарство “Червоноармієць”, яке славилося своїми досягненнями у відгодівлі худоби на весь колишній Союз, збанкрутіло. Землю забрали в селян ділки за сміховинну орендну плату.

Почала занепадати інфраструктура села, котру, прийнявши від колгоспу, мала б фінансувати місцева влада. Грошей у казні бракувало, тож закрили будинок культури, фельдшер­ський пункт.

“Довелося десятки скарг писати до районної адміністрації, підприємства електромереж, щоб полагодили ЛЕП, — повідомляє пенсіонер. — З електрикою стало краще. А от дорогу зробили не повністю. За обіцяну ж мережу природного газу так і не бралися”.

Старі методи нової команди

КЕРІВНИЦТВО районної влади з приводу газопостачання рекомендувало пенсіонерові звернутися до обласних структур. Що той і зробив. Та з управління паливно-енергетичного комплексу і від його куратора, першого заступника губернатора, надходили відписки, як за часів “помаранчевих”. Грошей на прокладання газових мереж до сіл Бородоярське, Вільховатка немає, та й годі. Підписували відповіді ті ж чиновники, котрі були й раніше в керівних кріслах.

Тож для розв’язання проблеми свого села вирішив селянин податися на прийом до губернатора Михайла Добкіна. У приймальні обласної держадміністрації йому сказали, що перша особа зустрічається з громадянами лише з дуже важливого питання. Та й то лише тоді, якщо воно не вирішується керівником району, галузевого обласного управління чи заступником губернатора.

Довелося ні з чим повертатися додому. А хотів спитати керівника: як його команда покращує життя селян? Та ще поради чекав, як прожити на пенсію 830-900 гривень. На такі гроші можна придбати хіба що віз дров. А такого палива Григорію Дмитровичу треба на зиму вчетверо більше. Що ж залишиться на харчі, взуття, одяг?

Малозабезпеченим влада обіцяє допомогу. Григорій Замета подав заяву на субсидію. Районна служба соціального захисту призначила допомоги аж 22 гривні на дрова та чверть гривні на електрику. Коли пенсіонер сказав працівникам районного управління соціального захисту, що це глум над людьми, йому відповіли: субсидію призначено згідно з чинним законодавством.

Звертання в порожнечу

ЩО Ж ТО за закони такі, що не враховують реального стану справ? Про це селянин запитав у законодавців. Оскільки на виборах голосував за Партію регіонів, то написав листа голові парламентської фракції “біло-блакитних”. Той передав його нардепу своєї політичної сили. “Слуга народу” переадресував скаргу до уряду. А звідти — ані слова.

“Чиновники не прагнуть допомогти заявнику, розібратися в суті проблеми, — нарікає пенсіонер. — Їм би відписатися на звертання, а там хоч трава не рости. Оця чиновницька байдужість ятрить серце”.

Вирішив Григорій Замета повідати про всі біди президентові під час його телевізійної розмови з народом. Більше години телефонував до студії за вказаними телефонами, та можливості поставити свої запитання так і не випало. Потім знову писав листи до Києва. Вони поверталися на Слобожанщину. Спочатку до адміністрації обласної, а згодом і районної, тобто до тих, на чию бездіяльність скаржився.

Байдужість та зневага

МОЖЛИВО, селянину з Бородоярського не пощастило у спілкування з чиновниками? Звернімося до цифр і фактів, котрі в цілому відображають соціальну взаємодію слобожан із владою. Як свідчать дані облдерж­адміністрації, рік у рік зростає кількість звертань громадян. Так, минулого року до всіх гілок влади регіону надійшло понад 216 тисяч заяв, скарг, пропозицій. Тобто майже у кожного десятого жителя Харківщини виникали проблеми, розв’язати які він не міг і потребував втручання чи допомоги держави. Найчастіше це питання земельних відносин, комунального господарства, соціального захисту, надання житла.

На жаль, на місцевому рівні далеко не все вирішується позитивно. І люди, минаючи регіональну владу, звертаються в столицю. Упродовж двох років жителька села Новоосинове Куп’янського району Л.В.Маркелова просила працівників місцевого комунального підприємства зрубати старе дерево біля будинку. Тільки після її звертання до Міністерства з питань житлово-комунального господарства України питання було вирішено.

Але й від центральних органів влади не завжди дочекаєшся допомоги. Тому слобожани звертаються безпосередньо до президента і Кабінету міністрів України. Звідти ж листи повертаються на місця. Торік область отримала удвоє більше звертань земляків, котрі адресувалися до столичних інстанцій, а цього року більше вже на 80 відсотків.

На нашу думку, це свідчить про бездіяльність місцевої влади. І на неї слобожани вже не сподіваються. Ну а як чинять високопосадовці та політики в Києві, яскраво свідчить поневіряння нашого сільського читача.

“На допомогу влади будь-якого рівня годі й сподіватися. Скрізь байдужість, зневага”, — резюмує пенсіонер Григорій Замета.

Харків