№ 92 от 26 мая 2011 г.

Невгасима естафета вогню

Якось Микола Іванович Огнистий, котрий не один десяток років очолював організацію КПУ Деражнянського району, що на Хмельниччині, досліджуючи свій родовід, дізнався, що його далекі пращури займалися зберіганням вогню для свого роду...

НИНІ Микола Іванович як заступник голови державної районної адміністрації, голова партійної депутатської групи райради опікується соціальним захистом населення цілого району. До групи депутатів-комуністів входять працівник районного управління соціального захисту населення Анжеліка Анатолівна Собко та інспектор районного відділення освіти Валентина Василівна Калашник. У міській раді комуністи мають фракцію з п’яти депутатів, а в селах району працюють ще понад півсотні депутатів, серед яких два голови сільради. Як і в попередні роки, люди насамперед зверталися до депутатів-комуністів, знаючи, що їм з їхніми клопотами більше ніхто не допоможе. То пенсію перерахувати, то медичне обслуговування налагодити, навести лад на вулиці. “Ми завжди відкриті до людей, — каже Микола Іванович. — Із депутатськими запитами виходимо на сесію районної ради. З нашою допомогою проводиться газифікація населених пунктів, будівництво доріг, зокрема в селі Красносілка”.

ЗВИЧАЙНО, комуніст-держслужбовець хоч і перериває свою партійнудіяльність, але відрізняється своїм службовим завзяттям від решти чиновників. У районі ліквідовано заборгованість із заробітної платні, немає проблем з комунальними послугами, налагоджено постачання населення водою. Там, де була потреба — прокладено нові труби. Система соціального забезпечення працює нормально, на відміну від інших міст.

А районну партійну організацію, яка найбільша в області — налічує 285 членів, Микола Іванович передав своєму синові Олегу, інженеру-екологу за освітою. Слід зауважити, що родина Огнистих являє собою окрему партгрупу: дружина Ольга Володимирівна, завідуюча центром дистанційного навчання університету розвитку людини “Україна” , — комуніст; комуніст — донька Анастасія, фармацевт. Тож партійні збори тут відбуваються майже щовечора.

ЕКОНОМІЧНИЙ потенціал Деражні за роки незалежності майже знищено. Був тут великий інструментальний, крохмальний, спиртовий заводи, меблева фабрика та гордість цукрової промисловості України — чи не найбільший в Європі цукрозавод, який нещодавно порізали на брухт. Знищивши промисловість, влада почала роздивлятися, що ще не встигла зруйнувати. Далеко дивитися не довелося, бо заважає цьому монумент Леніну, що височить навпроти адміністрації. Вирішили демонтувати його до ювілею Незалежності.

Але комуністи з тим не погодилися — організували збір підписів на захист пам’ятника, влаштували диспут, що ведеться на сторінках місцевого видання.

РУКИ ГЕТЬ від Леніна! — кажуть прихильники Компартії. “Історія і політика різні речі, й не треба їх плутати. Прагнення демонтувати пам’ятник Леніну — грубе намагання втрутитися в історію. Окрім того, демонтаж потребує чималих коштів. А подивіться, що коїться на наших дорогах — суцільні горби та ями, в наших селах — темрява й болото”, — пише учасник війни, ветеран праці Віталій Музика.

“Війна з пам’ятниками вже стала своєрідною традицією, — пише студент Кам’янець-По­дільського національного університету імені Огієнка Роман Губрієнко. — Хоч би яка влада при­йшла, вона в першу чергу береться за війну з минулим. Замість того, щоб подумати, чим можна допомогти селянам, щоб вони справді відчули, що є господарями на своїй землі, що їхня праця чогось варта, забезпечити молодь доступним житлом, робочими місцями, ветеранів — гідним медичним доглядом, влада валить пам’ятники, перейменовує вулиці й веде пустопорожні балачки про минуле. Ленін справою всього свого життя, присвяченою людині праці, заслужив своє місце в центрі Деражні, й ніяким політичним лакеям та убогим зівакам, що плещуть їм у долоні, не зрівнятися з ним”.

“Незрозуміло, чим завинив Ленін перед українським народом? — питає ветеран праці Петро Мартишевський із села Вольського. — Можливо, його вина в тому, що три президенти незалежної України за два десятиріччя довели державу до злиднів, у той час коли Китай під прапором ленінізму, під керівництвом Комуністичної партії вивів державу на друге місце після США?”

Тож своїми “зусиллями” влада не залишає комуністів без справ. На жаль, не конструктивних. А руки й голови знудьгувалися за справжнім ділом.

Київ — Деражня — Київ.