№ 57 от 31 марта 2011 г.

Яблуко злагоди й завзят тя

Інтерв’ю iз вченим

Про деякі аспекти вирощування плодових і ягідних культур розповідає доктор сільськогосподарських наук, академік Національної академії аграрних наук України, директор Інституту НААН України Петро Васильович Кондратенко.

Усупереч міфологічній схемі


—Петре Васильовичу, переступивши поріг вашого кабінету, потрапляєш у полон проникливих поглядів з великого портрета відомого генетика-селекціонера Льва Симиренка та його сина Володимира. Мимоволі хочеться з ними привітатись. У вас не виникає такого бажання?

— Від багатьох доводиться це чути. А я щодня і вітаюсь: “Доброго ранку, дорогі мої вчителі!” Не обов’язково вголос, але завжди свідомістю й серцем. Володимир Левкович очолював нашу установу. Прийнявши керівну естафету від Миколи Івановича Вавилова, першого директора створеного 1930 року Інституту садівництва, він заявив: “Нашому мозковому центру надалі треба утверджуватись у науково-виробничій сфері не як міфологічному “яблуку розбрату”, а як яблуку злагоди і завзяття, що допомагає людям вирощувати прекрасні сади”. Таким було гасло і його батька, який на Мліївській селекційній станції виводив нові сорти яблук та інших фруктів. У період шалених дискусій вони захистили свою теорію генетичного розвитку рослин, що й визначило подальшу діяльність колективу науковців.

За радянських часів інститут мав статус всесоюзного. Його розробки поширювалися на всій європейській частині колишнього СРСР. Тепер він здійснює наукове забезпечення садівничої галузі тільки України. Роботи ведуться за трьома аспектами: селекція та адаптація сортів плодових і ягідних культур по зонах розміщення, розробка технологічних процесів і розмноження садивного матеріалу. Під науковим опікуванням перебувають 11 зон плодівництва, визначених ще у перед­воєнні роки. Їх обслуговують підпорядковані інституту дослідні станції.

Спеціалізація плодівництва диктується властивостями місцевих природних умов. Наприклад, у віданні Львівської ДС — північно-західна частина країни. Тут переважають ягідні культури. Ця зона охоп­лює також Житомирську, Чернігівську і Сумську області. Буковинській зоні вдаються горіхи й груші, Закарпатській — персики i сливи, Мелітопольській — черешні й вишні, Кримській — яблука, груші та персики. Артемівськ — це зона грунтів, придатних для вирощування садивних матеріалів. Мліївська селекційна станція за традицією створює колекції генетичного банку плодових і ягідних культур. А інститут опікується методичними та загальними проблемами.

— Солідний обсяг роботи, без надійної команди з ним не впоратися.

— У нас є така команда. Глибинні дослідження проводять колективи підрозділів під керівництвом докторів наук, професорів Віктора Григоровича Лисанюка, Івана Климовича Омельченка, Тетяни Єгорівни Кондратенко, Олександра Михайловича Литов­ченка. За інноваційними напрямами ефективну роботу спільно з колегами виконують кандидати наук Олександр Миколайович Ярещенко, Людмила Миколаївна Шевчук, Людмила Олександрівна Барабаш та Любов Дмитрівна Болтижева. 48 науковців інституту наполегливо й плідно рухають садівничу науку вперед. Старанно трудяться всі 140 працівників установи.

В арсеналі доробкiв
—І на яких доробках, так би мовити, тримається авторитет вашої установи?

— О, це величезний арсенал. Важливо наголосити на головному: протягом усіх 80 років існування інституту садівництво України розвивалося під впливом наукової думки. Наші фахівці розробили і впровадили ефективні системи формування насаджень: пальметні й веретеноподібні, плоскі та колоноподібні крони, безопорні конструкції на середньорослих і напівкарликових підщепах тощо. Причому кожна з цих систем районована, тобто “прив’язана” до місцевого грунтового і кліматичного режиму. Кінцевим результатом, як правило, є виведення нових сортів і видів.

Показово, що у багатьох назвах зафіксовані певні історичні події та відомості про людей. Наприклад, виведений після Великої Вітчизняної війни сорт яблук нарекли Славою переможцям. Ренет Симиренка названо на честь видатного селекціонера Льва Платоновича Симиренка. Ці та інші сорти посідають основне місце в українській селекції садівництва. Їх успішно вирощують і російські садівники.

Особливо популярний нещодавно виведений сорт яблук — Едера. Селекційно йому прищеплено здатність приживатися в різних зонах, витримуючи спеку й мороз. До того ж цей сорт має високу імуностійкість проти паршi. Нарешті, основний показник — Едера щедро плодоносить і довго зберігає смакові якості, хоч би де її тримали — в погребі, холодильнику чи в приміщенні.

В арсеналі доробкiв інституту й нові сорти груш, кісточкових та ягідних культур.

Орієнтир на ощадливість та екологічність

– АЛЕ сьогодні, — продов­жує Петро Васильович, — селекційна наука, яку уособлює Інститут садівництва, вже не задовольняється досягненнями, які ще вчора вважалися передовими. Час і практика висувають нові вимоги: у садівничих технологіях треба орієнтуватися на ощадливість та екологічність. Адже зараз у плодівничих господарствах панує високовитратна технологія.

Ось, наприклад, типовий яблуневий сад. На карликовій підщепі малоросле деревце розміщують на шпалері, встановленій на бетонних стовпах. А щоб дерева не падали, їх укріплюють ще й опорами. Потім обприскують, що виробники хімічних речовин рекомендують робити до 20 разів. Такі поради зрозумілі: треба захистити яблуні від шкідників та хвороб. І от на закладання лише одного гектара саду протягом року витрачається 70 — 100 тисяч гривень. І невідомо, чим і коли ці витрати компенсуються.

Тому від науки й вимагається така технологія, яка була б маловитратною і екологічно чистою (і так достатньо свинцю на дорогах та від підприємств), тобто безпечною. Отже, обприскування має бути мінімальним. А для цього необхідно вивести для яблуні й груші такі підщепи, які б своїм корінням проникали глибше й могли більше живитися грунтовими водами.

— Є і такі сорти?

— Звичайно. З яблунь це Катерина, Едера, Скіфське золото, Айдаред, Слава переможцям. Наші науковці наполегливо зайнялися Ренетом Симиренка, якого надто полюбляє парша. У цьому плані відбираються види більш уразливі й менш уразливі. Виведемо новий клон і передамо для поширення у садівничі господарства.

Економічну проблему перед нами висунула й практика збирання врожаю. Оскільки багато клопоту завдають високорослі сорти, з яких плід із верхніх гілок без драбини не дістанеш, слід переключитися на низькорослі сорти з меншою кроною, яка б вільно провітрювалася й освітлювалася. Саме так закладається якість продукції — накопичуються пектини, сухі розчинні речовини та цукри. Не другорядне значення має і те, як зберегти вирощені плоди, щоб від закладання до нового врожаю вони не втратили своїх якостей.

— А хто вас забезпечує садовою технікою?

— Ніхто. Ми самі її створюємо. Цим займається спеціальний відділ. На експериментальному виробництві виготовлено і впроваджено 700 штук машин та обладнання для механізації трудомістких операцій у садівництві, розсадництві та ягідництві. На відміну від імпортних, вони дешевші, зручніші, більш пристосовані до українського рельєфу. Це культиватори, плуги, волокуші, борозноутворювачі для садіння суниць тощо.

Поради садівникам

– Петре Васильовичу, що в аспекті тези про яблуко злагоди і завзяття ви могли б порадити нашим читачам-садівникам?

— Щоб виростити якісну продукцію, треба, по-перше, виконати сортове обрізування дерев. По-друге, обов’язково удобрювати й регулярно зрошувати насадження. По-третє, нормувати зав’язь. По-четверте, наприкінці липня проводити “зелені операції”, тобто виламувати з крони прирости — так звані вовчки. Не плутати з обрізуванням, після якого поживні речовини витрачаються не на формування врожаю, а на формування вегетативної маси (гілок і листя). Виламувати треба стільки, щоб крона була освітлена і гілки не затіняли одна одну. Ці поради стосуються тих, хто вирощує сад на присадибній ділянці, так би мовити, для розваги і для душі.

Але Європа, куди наші очільники спрямовують країну, від цього методу відмовилася. Там біля будинків зеленіє травичка і милують око квітники. А садівництво переведено на промислову основу. Що слід робити й нашій державі, застосовуючи, звісно, власні технології та досягнення своїх науковців.

За сприяння у підготовці інтерв’ю з ученим автор висловлює щиру подяку заслуженому журналістові України, головному редакторові журналу “Сад, виноград і вино України” Анатолію Івановичу Гриценку.