№ 49 от 19 марта 2011 г.

Україна має торгувати хлібом, а не землею

Відкритий лист

Президенту України В. Ф. Януковичу, Голові Верховної Ради В. М. Литвину, Прем’єр-міністру М. Я. Азарову

Ми, делегати й учасники Четвертого з’їзду депутатів—комуністів рад України, від імені майже 10-тисячного корпусу народних обранців Компартії України у представницьких органах місцевого самоврядування доводимо до вашого відома свою тривогу і занепокоєність з приводу наміру влади приступити до формування ринку земель сільськогосподарського призначення.

Не вкладається в голові кожної свідомої і тверезомислячої людини, як можна стояти за те, щоб швидше зробити об’єктом безсоромної купівлі-продажу рідну матінку-землю, яку старші покоління — від запорозьких козаків та полків Богдана Хмельницького до воїнів-звитяжців Великої Вітчизняної — рясно окропили своєю кров’ю, оборонили від іноземних поневолювачів і залишили її нам у спадок.

Нікого не здатні ввести в оману солодкі запевнення ініціаторів подібних планів, що право торгувати(!) землею буцімто матимуть виключно громадяни України. Внаслідок спровокованого Кучмою розвалу агропромислового комплексу та його псевдореформування в руки іноземних фірм і компаній під виглядом довгострокової оренди вже перейшло понад 11 мільйонів гектарів земель сільськогосподарського призначення.

Всі ці “фонди”, “аграрні інвестиції” та іже з ними у хижацький спосіб експлуатують чорноземи, понад 25% світових запасів яких зосереджено в нашій країні. Нічого не вкладаючи у вітчизняну ниву, ігноруючи культуру землеробства, вони зате розширюють посіви соняшнику, озимого ріпака, кукурудзи, довели значну частину чорноземів до критичного стану. Неважко спрогнозувати, яких масштабів набере ця згубна політика після масового розпродажу земель.

Викликає тривогу, що Україна, яка здатна забезпечувати своєю сільськогосподарською продукцією всю Європу, змушена нині імпортувати значну кількість продовольства — м’ясних і молочних продуктів, картоплі, овочів і фруктів, навіть гречки.

Ніхто не заперечує: земельні відносини в Україні треба грунтовно вдосконалювати. Але керуватися при цьому варто виключно національними інтересами, інтересами продовольчої безпеки держави. Сьогодні ніхто не береться підрахувати, яких збитків завдано агропромисловій галузі недолугою політикою владного Олімпу за останніх два десятиліття, ігноруванням об’єктивних законів економічного розвитку та світової практики. І вихід із кризової ситуації, на думку Комуністичної партії України, треба шукати і знайти в іншій системі координат.

А для цього потрібно:


провести інвентаризацію всіх земель сільськогосподарського призначення, дотримуватися законності в процесі розпаювання земель, широко залучивши до цього правоохоронні органи, структури земельних ресурсів, депутатів місцевих рад. Незаконно придбані сільгоспугіддя повернути державі, а винних у кожному конкретному випадку притягти до відповідальності. Позбавити права подальшої оренди тих суб’єктів господарювання, які з метою особистого збагачення нехтують культурою землеробства, заходами щодо збереження й поліпшення родючості полів;


правом викупу не витребуваних земельних паїв та у бажаючих реалізувати належні їм сільськогосподарські ділянки наділити виключно державу. Лише вона має розпоряджатися земельними ресурсами, надавати їх на правах оренди новостворюваним колективним, кооперативним, фермерським, приватним структурам та іншим суб’єктам господарської діяльності. Вона має всебічно сприяти й допомагати власникам земельних паїв об’єднуватися в кооперативні господарства;


усвідомити врешті-решт, що майбутнє вітчизняного сільського господарства не в безплідному чеканні іноземних інвестицій, не в розпорошенні зусиль, а в концентрації матеріальних, фінансових та трудових ресурсів. А це може забезпечити лише відродження великотоварного виробництва. Ми пропонуємо невідкладно сконцентрувати кращі сили вітчизняних учених-аграрників, депутатів Верховної Ради, всіх, кому не байдужа доля українського села, на розробці Закону України про засади кооперативного руху в агропромисловому комплексі в сучасних умовах з урахуванням як позитивного історичного досвіду, так і допущених прорахунків. Не заморські радники та експерти мають визначати долю нашого села, а український народ, який любить, уміє і прагне самостійно працювати на землі;


узаконити практику державних дотацій колективним та фермерським господарствам, які реально працюють на зміцнення продовольчої безпеки країни, досягають високих результатів, шляхом виділення їм на пільгових умовах мінеральних добрив, посівного матеріалу, засобів боротьби із шкідниками рослин, вітчизняної техніки, дешевих кредитів. Лише в такий спосіб Україна в умовах дедалі гострішого харчового дефіциту на світовому ринку в стислi строки поверне собі славу експортера екологічно чистих продуктів харчування — зернових і круп’яних культур, цукру, м’яса, молока, картоплі, овочів тощо.


Верховній Раді проявити консолідовану політичну волю й вилучити із Земельного кодексу положення про те, що земля є товаром, накласти довічний мораторій на її купівлю та продаж, що цілком відповідатиме нині чинній Конституції України.

На багатьох етапах історичного розвитку — від скасування в царській Росії 1861 року кріпосного права до революцій 1905 та 1917 років — віковічне прагнення трудящих мас до справедливого володіння землею було однією з головних причин глибоких соціальних потрясінь і катаклізмів. Ці політичні уроки нікому забувати не варто.

Земля — всенародна годувальниця й захисниця — має належати українському народові, надійно служити нинішньому і прийдешнім поколінням. І будь-які спекуляції навколо цієї болючої теми неприпустимі.

Прийнято на Четвертому з’їзді комуністів—депутатів рад України в м. Києві 12 березня 2011 року.