№ 1 от 05 января 2010 г.

Аграрний спрут

Тільки обрубавши його щупальці, захистимо рідну  землю-годувальницю від хижих супостатів

Брати-землевласники


КІЛЬКА років тому з парламентської трибуни було оприлюднено наступний факт: на звання великого землевласника дедалі більше претендує Петро Ющенко, єдиний, на щастя, президентів брат. Петро Андрійович ніяк не відреагував на це. Не побажав прокоментувати повідомлення і глава держави.
Сприятливе підгрунтя для задоволення земельних претензій, і не тільки хоружівської сімейки, закладено 25 жовтня 2001 року. Тоді буржуазна більшість Верховної Ради 232 голосами протягла Земельний кодекс, котрий узаконив право купівлі та продажу земель сільськогосподарського призначення. Протягла, цинічно нехтуючи парламентським Регламентом і Конституцією України. Закладено було “міну уповільненої дії” під земельні відносини. Швидко сплив п’ятирічний мораторій на угоди, пов’язані з купівлею-продажем землі. Вперше питання про скасування заборони постало наприкінці 2006 року. Ющенко шалено тиснув на парламент, щоб зняти обмеження на торги українськими чорноземами.


Принципова позиція депутатської фракції Компартії України та Антикризової коаліції зірвала президентське силкування. Переміг здоровий глузд: ринок землі якщо й варто запроваджувати, то лише після того, як набуде чинності закон про земельний кадастр. У ньому були б зведені воєдино всі дані про родючість земель сільськогосподарського призначення — від гірських Карпат до піщаного Полісся, від полтавсько-черкаських чорноземів до таврій­ських степів.


Здавалося б, затям собі це, пане банкіре, за іронією долі наділений посадою президента. А він діє з точністю до навпаки: накладає вето на ухвалений Верховною Радою закон про земельний кадастр. Тим часом звідусіль смикають його то домочадці в ролі президентських радників, то заїжджі вершителі доль країн та народів.


«Транзитом»  до  «Сули»,  «Слободи»  і...


АЛЕ ХТО сказав, що в нас досі немає для них земельного ринку? Хай і не прозорого — тіньового. Але ж земля, як і гроші, любить тишу. І за взірець у цьому Ющенко принагідно любить ставити старшого брата.


Ющенко-старший за фахом інженер комунального господарства. Пік його кар’єри за радянських часів — заступник начальника Харківського облмісцевпрому. Шлях до світу бізнесу (але не до бездоганної репутації) відкрило йому співробітництво з однією з американських фірм. Нині з ЮПА (не плутати з УПА. — В.С.) пов’язані щонайменше 17-20 комерційних структур: від агрофірми “Хоружівська” в рідному селі до товариств з обмеженою відповідальністю “Слобода”, “Сула”, “Чигирин”, “Трипілля”, “Міжріччя”, “Транзит”, “Житняк” та птахофабрики “Алеанд” у Криму тощо. Масштаби, чи не так?!


Довгий життєвий шлях Петра Андрійовича, як і його молодшого брата, позначений скандалами — гучними й не дуже. Буцімто він свого часу привласнив добрячий шмат кредиту, наданого банком “Україна” якомусь ТОВ в Дніпропетровській області. А ще став причетним до спроби незаконно поставити партію зброї в одну з арабських країн. Перелік таких діянь можна продовжувати.


Прискіпливі журналісти давно вже звернули увагу на зневагу Ющенка-старшого до законодавчого процесу. Втім, навіть колеги по фракції НУ — НС закидають йому “кнопкодавство” та прогульництво на сесіях. Вони розуміють: бізнес потребує жертв.


Нещодавно одне з аграрних ділових видань оприлюднило список найбільших земельних олігархів. Масштаби землеволодінь справді вражають: 200, 150, 100 тисяч гектарів. До часу вони — орендарі, договори підвідомчі їм структури уклали на кілька десятків років, перед цим ретельно розоривши все, що тільки могло більш-менш господарювати рентабельно. Ці хижаки з нетерпінням чекають не дочекаються, коли врешті-решт Верховна Рада скасує мораторій на продаж землі.


Петра Андрійовича в цьому списку не знайдете. Але й задніх він намагається не пасти. Уже відомою агрофірмою “Хоружівська” верховодить у парі з першим заступником голови облдержадміністрації Сапсаєм. Обізнані люди подейкують, що нині до володінь Брата-1 приєднано землі довкола села Смілого в Роменському районі, селища Жовтневого — в Білопільскому, частину угідь колишнього радгоспу “Сумський”. Про ще одного “спрута” — фірму під назвою “Житняк” у селі Нові Безрадичі Обухів­ського району на Київщині, де отаборився президент-бджоляр, розповімо іншим разом.
Олігархів  запрошували?


ПОЛІТИКИ, яким болить руйнація аграрного сектора, сенсом його відродження вважають забезпечення продовольчої безпеки держави. Безпека — це незалежність і самостійність на світовому ринку. Здатність забезпечувати свій народ власними продовольчими ресурсами.


На жаль, нині на повен голос треба говорити про наростаючу продовольчу небезпеку. І уособлюють її ласі до наживи аграрні олігархи. Сотні тисяч гектарів окупованих ними земель засівають культурами зі скороминущим прибутком: пшениця — так пшениця, ячмінь — так ячмінь. Вщент виснажили мільйони гектарів соняшником. Тепер масово взялися за ще згубнішу для українських чорноземів культуру — озимий ріпак. Західна Європа вже встигла оцінити переваги біопалива з ріпакової олії. Принцип такого “співробітництва”: чисте середовище — їм, виснажені землі — нам.


Спробуйте, якщо у вас немає хисту, в заморських Штатах взяти в оренду хоча б дещицю землі. В нашому горезвісному Земельному кодексі теж записано: той, хто хоче господарювати на землі, мусить мати сільськогосподарську освіту або практичний досвід роботи в сільському господарстві. Але хто нині в Україні, тим паче в “помаранчевій”, зважає на закони? Петро Андрійович, як я вже говорив, інженер-комунальник за фахом, звик торгувати чим завгодно — від мануфактури до авіаційного обладнання, але тільки не виробляти. Син першого президента Кравчука, котрий здобув лаври найбільшого земельного магната, і собі туди ж. Подібних прикладів — хоч греблю гати.


Після того, як Брат-2 в упряжці з Тимошенко втягли Україну в СОТ, наш народ привчають не дивуватися, що вже завозять із-за кордону щороку по півмільйона тонн імпортного м’яса, 400 тисяч тонн тростинного цукру і багато чого ще. Свого часу керівництво Радянського Союзу купувало за кордоном здебільшого кормове зерно. Нині десятки мільйонів тонн нашого хліба пливуть у далекі краї. Зате звідти везуть м’ясо, м’ясомолочні продукти і багато чого іншого, до того ж сумнівної якості.


На  останньому  рубежі


НАПЕРЕДОДНІ Нового року сталася подія, яку наближені до влади ЗМІ або боягузливо замовчали, або повідомили про це скоромовкою. 22 грудня 2009 року в сесійну залу Верховної Ради було внесено проект закону “Про внесення змін до пунктів 14, 15 розділу X “Перехідних положень Земельного кодексу України (щодо терміну на продаж земельних ділянок)”. Автори його — народні депутати-комуністи Олександр Ткаченко, Сергій Гордієнко та Марія Перестенко.


Законопроект зумовлений обставинами, що склалися на цей день у земельних відносинах. З одного боку, мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення начебто продовжує діяти. Скасувати його можна лише після того, як парламент ухвалить закони про земельний кадастр, про ринок землі тощо. Але, з іншого боку, Компартію тривожить імовірна можливість такого розвитку подій: під тиском чи то нового президента від олігархів, чи то буржуазної парламентської більшості згаданий пакет законів (хай і недосконалий) буде ухвалено, мораторій скасують, а отже, дадуть зелену вулицю ринку землі. Цілком могла повторитися ситуація 2001 року.


Багатьом депутатам, навіть далеким від симпатій до Компартії України, було моторошно від убивчих цифр, фактів та аргументів, які навели з парламентської трибуни ініціатори розгляду питання. Дозволю хоча б стисло їх процитувати.


Олександр Ткаченко:— Незважаючи на дію мораторію та інші обмеження, починаючи з 2009 року, аграрні олігархи під машкарою довгострокової оренди уже привласнили п’ять мільйонів гектарів найродючіших земель, збитки становлять більш як п’ять трильйонів гривень. І доморощені, й закордонні багатії (ФРН, Франція, Англія, Швеція, Голландія та інші) з нетерпінням чекають, коли буде знято обмеження на купівлю-продаж землі й вони врешті-решт запанують на своїх володіннях. Наша фракція пропонує подовжити дію мораторію до 2012 року, за цей час розробити й ухвалити земельний кадастр та інші необхідні закони, повернути у власність держави 40% не використовуваних земельних паїв (а це майже 13 мільйонів гектарів). Ми просто приречені ухвалити довгострокову програму відродження великотоварних господарств.


Адам Мартинюк:
— Високі гості, приїжджаючи до нас, мало не першим ставлять нашому президентові це запитання: “Коли в Україні з’явиться ринок землі?” В роки Великої Вітчизняної війни фашистські окупанти ешелонами вивозили до фатерлянду українські чорноземи. Тепер намагаються загарбати їх без боїв і пострілів. Історія, прийдешні покоління не простять, якщо ми капітулюємо. На жаль, нині багато селян не здатні обробляти свої земельні паї і ладні продати їх будь-кому. Необхідно законодавчо закріпити за державою право викупу таких наділів, створювати запаси земель, на яких слід розміщувати сільгосппідприємства з державною формою власності.


Алла Александровська:
— Нікого не можуть ввести в оману іноземні інвестиції у вітчизняний АПК. Вони, як правило, умовлюють зміну форми власності. Інакше кажучи, гроші — в обмін на власність. Фракція комуністів неодноразово наполягала на розробці й ухваленні закону про земельний фонд, в якому акумулюватимуться викуплені землі. При цьому права власників земельних паїв аніскільки не будуть обмежені. Давно настав час мати державний Земельний банк.
У процесі розгляду питання зіткнулися дві позиції. Першу обстоювала фракція Компартії України, і вона диктувалась інтересами держави, майбутнього аграрної України. “Помаранчеве” ж твердолобе лобі, не наважившись відверто виступити проти законодавчої ініціативи комуністів, намагалося відправити законопроект на друге читання, висувало інші надумані причини, розраховані на відверте зволікання часу.


Не спрацювало! Закон ухвалено 332 голосами. “Проти” не було жодного. Не голосували 46 депутатів із фракції НУ — НС, 20 — із БЮТ та 27 “регіоналів”.


Аграрний спрут змушений пригальмувати. Але стратегічне завдання полягає в тому, щоб рішуче й назавжди обрубати його щупальці. Земля — останній наш рубіж, і здавати його супостатам не можна. Вона не просто територія, а життєвий простір, наша і дітей наших мати-годувальниця. Перемога в цій, можна сказати, не на життя, а на смерть битві залежить вирішальною мірою, шановний народе України, від тебе, від твоєї підтримки Петра Симоненка на президентських виборах 17 січня.


P.S. Коли матеріал було підготовлено до друку, стало відомо, що Президент Ющенко наклав вето на ухвалений Верховною Радою закон про продовження дії мораторію на купівлю-продаж землі. Коментарі, гадаємо, зайві.