№ 219 от 27 ноября 2008 г.

Хочу бачити Рівне містом європейського зразка

Хочу  бачити  Рівне  містом  європейського  зразка

На запитання кореспондента «Червоного прапора» відповідає кандидат на посаду міського голови міста Рівного Сергій Петрович Полоцький.

 

 

– Сергію Петровичу, ось уже 10 років ви очолюєте управління капітального будівництва Рівненського міськвиконкому. Які об’єкти стали для вас особливо значущими і є об’єктом особистої гордості?

— Насамперед, центральна частина міста з новими будинками, підземним торговельним центром, пам’ятники афганцям і Тарасу Шевченку.

— Дехто каже, що Рівнен­ське УКБ працює гірше, ніж такі підрозділи в сусідніх обласних центрах. Хотілося б дізнатися з перших вуст, чи це так?

— По-перше, було б із чим порівнювати. А по-друге, те, що в Луцьку, Тернополі, Житомирі, Івано-Франківську показники забудови міст на одного жителя менші, ніж у нас, спростовує такі твердження.

— Які обсяги будівельних робіт у Рівному цього року? І які будівельні перспективи у нашому місті?

— Торік ми збудували і здали в експлуатацію 86 тисяч квадратних метрів житла. Темпами 2007-го розпочалося будівництво й цього року. Проте фінансова криза, яка особливо відчутно вдарила по нашій галузі, ці темпи значно знизила. А ще — призупинення у травні урядом Тимошенко іпотечного кредитування у рамках програми боротьби з інфляцією.

Усе це потребує, на мою думку, зміни підходів до будівельників і до будівництва. Потрібно переходити на шлях кооперативного будівництва, тобто за кошти громадян, і віддавати житло їм за собівартістю.

— Сергію Петровичу, розкажіть коротко про свою трудову, виробничу біографію.

— Зауважу спочатку, що будівництво — наша сімейна справа. Вся трудова біографія мого батька пов’язана з ним.

Після закінчення “водного” інституту, я 12 років працював у Сибіру. Спочатку геодезистом в управлінні будівництва “ВілюйГЕСбуд” в якутському Мирному, що за 500 кілометрів від Полярного кола. Далі — майстром, виконробом, начальником дільниці в управлінні “Енергопромбуд”. А будівельником безпосередньо став на спорудженні першої у світі вертикальної трубки-шахти “Ін­тернаціональна” для добування алмазів. Згодом працював у Мирному на зведенні заводу великопанельного домобудування, а потім споруджував з його продукції житлові будинки у цьому легендарному місті. Ще довелося працювати на будівництві Саяно-Шушенської та Зейської ГЕС, інших об’єктах Сибіру й Далекого Сходу. А коли розпався СРСР, повернувся на батьківщину. Спробував влаштуватись у будівництві, трохи займався власним бізнесом. Згодом прийняв пропозицію тоді новообраного мера Рівного В.А.Чайки очолити УКБ міськвиконкому, де й працюю понині.

— Сергію Петровичу, які якості, на вашу думку, мають бути притаманні сучасному керівникові, звичайно ж, і мерові?

— Висока відповідальність, компетентність, комунікабельність. І, якщо хочете, авантюрність у хорошому розумінні. А ще велике бажання змінювати життя городян на краще.

— Ви оптиміст?

— Якби був песимістом, то на мера не йшов би.

— А докладніше, чому вирішили боротися за посаду міського голови?

— По-перше, тому що я місцевий, з діда-прадіда рівнянин. І, повірте, мені далеко не байдужа доля рідного міста. Я хочу бачити Рівне містом європейського зразка, про що ми мріяли з моїм однодумцем і вчителем Віктором Анатолійовичем Чайкою. По-друге, я маю чималий досвід керівної роботи на досить  складній ділянці, якою є будівельна галузь, що, може, найтісніше поєднана з іншими підрозділами міського господарства, передусім комунальним. Адже будь-яка споруда — це підведення різних комунікацій, зведення котелень, підстанцій електро-,  газо- і водопостачання, водовідведення тощо.

А ще я особливо чітко усвідомлюю ту велику відповідальність, ту тяжку працю головного міського господарника, яку бере на себе людина, котра хоче стати мером. Гадаю, що міський голова має бути господарем міста, а не служителем якоїсь політичної сили.

— Але ж ви балотуєтесь як представник Компартії?

— ...Програма якої, до речі, не суперечить моїй передвиборній програмі й відповідає сподіванням людей. Тому я і взяв своїм девізом гасло КПУ “З людьми і для людей!” А вступив я в Компартію вже у зрілому віці. Зробив це свідомо. До речі, став комуністом без проходження кандидатського стажу, що не так часто практикувалося.

— І за яких обставин це відбулося?

— Тоді, саме перед Новим роком, через недогляд персоналу вибухнув один із котлів і пошкодив інші в котельні, яка обігрівала місто Мирний у зимову холоднечу (було близько 50 градусів морозу). Дільниці, яку я очолював, поставили завдання терміново відновити теплопостачання. За два тижні ми впоралися з цією роботою. Мені запропонували вступити в партію. І я погодився, бо по­діляв комуністичні переконання, яких дотримуюся й понині.

— Як члени вашої родини поставилися до вашого рішення балотуватися на міського голову?

— Незаперечним авторитетом у нашій сім’ї був мій дід Іван — кавалерист, учасник Першої світової війни, з якої повернувся повним Георгіївським кавалером. Його настановами я керуюся все своє свідоме життя. “Не шукай у житті легких шляхів, — казав він. — А коли не знатимеш, як вчинити, прислухайся до веління серця — лише воно вкаже істинний шлях. Тоді не доведеться ховати очі від людей”. Цей заповіт діда — берегти сім’ю і шанувати честь своїх коренів — для мене та моїх близьких став неписаним законом. Дідові настанови я з дружиною Наталією Олексіївною намагався застосовувати й у вихованні наших синів Олександра й Олексія, який, до речі, продовжує династію будівельників. Недавно з’явилося у нашій родині поповнення — мій перший онук Владик. А рішення йти у мери моя родина підтримала і допомагає мені в усьому.

— Як ви проводите вільний час, чи є у вас якесь захоплення?

— Часу обмаль. А якщо випадає така нагода — відпочиваю на природі. Дуже люблю збирати гриби й рибалити.

— Хай вам щастить! Перемоги вам!

— Дякую.